Спираючись на те що мав, Ніколи Джек нічого не шукав Роками жив як в чорному-білому кіні І пізнавати не доводилось в юрбі Солодкого кохання, дружби меду.
Так тяжко кожен день минав, Він холодно на все відповідав, Тинявся від бульвару до бульвару, Із кожним кроком, що впадав у яму Ночами спати не бажав. А може так повинно бути без Радості і світлих кольорів!? Інакше жити всеодно не вмів.
Подумав: "Душа поета”, І раптом впав біля вікна, Прислухався, почув струну тихеньку, Що в тіло поринула сповна. -Та це ж мелодія небесна!!! Закричав Джек і запалали очі, Відчув свій дух і дикий погляд ночі.
Нарешті, все змінилось, вічув кохання Й дружби меду І мить з усмішкой зустрічав, А кожен день цінніший від минулого ставав.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
0
