Од Бога – люб, од попа – шлюб, од короля – весілля.
Та щоразу не знала, зустріну тебе чи забуду… Чи в спекотному літі дощинкою раптом впаду. Це – хвороба, це гірше, ніж довга й набридла остуда, Ніби ломить в суглобах, й тортури, як в справжнім аду. На твоїй території – рай. Серед сонця і яблук, І співучої тиші, і дотиків, й опіків губ Напливають птахи, як у мозок хореї та ямби, І звертається рима до серця, чи ти мені люб… Десь під нами Земля. Ця невидима крихітна кулька. Ми на ній народились, а отже земляни були. Я не хочу назад. Там у лютому плачуть борульки, І зав’язує вітер напам’ять із снігу вузли. Я не хочу усе починати спочатку. Без тебе. І вертатись в яву, де неспокій, неначе іржа. Бо римується з словом “любов” лиш заплакане небо, У якому Жар-птицею сяє самотня душа. 26.10.99.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1844 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
