Народ ми, а чи декорація?
Народ ми, а чи декорація? Дійшли до самої межі: Віки називали нас «нація»! Тепер ми цій суті чужі, Бо служимо євро та долару, У рабство йдемо за рублі, Не знаємо прапора кольору І меж у своєї землі. Задавнені гени спадковості, «П’ять гетьманів – на булаву», Відроджують вірус зірковості, Вбивають надію живу. Ми й власні думки захищаємо, Як платять сумлінно за них... На що заслужили, те й маємо - Вини в тім немає чужих.
Додав: Надежда (03.04.2014)
| Автор: © Наталія Погребняк
Розміщено на сторінці : Погребняк Наталія
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1496 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.