Під самою, під греблею,
де верби до води
схилились, ніби журяться,
чудовисько сидить.
Бо ж сама глибша яма там,
коріння та корчі.
Виходить те чудовисько
з води лише вночі.
Виходить тихо на берег
холодне і слизьке,
жахливе та відразливе
і трошки боязке.
Ластами в травах шльопає,
а очі – тарілки!
Виблискують під зорями
лускаті гомілки.
Сидить, зубами клацає,
водою булькотить,
навкруг клешнями мацає -
кого б за що вхопить.
Де верби листом шепчуться,
де корені сплелись,
де тіні чорні стеляться
в кущі воно сидить.
Буває, що на берег той
закохані прийдуть,
чи то сміються весело,
чи тихо річ ведуть…
Сидять та усміхаються,
красиві й молоді,
і срібний серп купається,
і зорі у воді.
Десь риба тихо сплескує,
співає соловей,
цілує, пригорта її
він до своїх грудей.
А зорі відбиваються
з води уже в очах,
голівка прихиляється
до теплого плеча.
А з хащ густих при березі
де віти до землі,
тихесенько, без шелесту,
заховане в імлі,
туманом білим, маревом,
чудовисько повзе.
То зробить крок неквапливо,
то знов, як пень, замре.
Прикрило плечі травами,
гілками, бур’яном,
вода лиш булька в череві
і болотним тхне багном.
Підкралося близесенько,
все слуха і спогляда,
не шерхне, лиш тихесенько
десь булькає вода.
Сидять вночі закохані,
щось тихо шепотять,
чи бродять зачаровані,
де верби шелестять
і хвилька в берег хлюпає
та ще гудуть хрущі…
І завжди їх підслухує
чудовисько з кущів.
Та так уважно слухає,
а вуса – як в кота,
то зморщить ніс, понюхає,
головою похита,
то втупить очі риб’ячі-
опуклі тарілки.
Товсті губиська шльопають,
не в змозі повторить,
слова, що їх підслухало,
чудовисько в ту мить.
«Голубочко!., Русалочко!...
Я так тебе люблю!...»
-Бамбулечко!... Бульбашечко!..
Ба-буль бебе плюх-блю!…
Белькочуть губи, шльопають
тихенько щось під ніс,
а очі насторожено
у пару ту вп’ялись.
Вода булькоче в череві
і піна вниз звиса,
гримаса зводить щелепи,
блищить в вусах роса…
А як кохані в любощах
жагуче раз злились,
в чудовиська розлючено
всі луски піднялись.
Клешні враз засіпались,
ласти, як лист, тремтять…
Зачмокало, запінилось,
краплі довкруг летять,
і вуса настобурчились,
з грудей то «Буль-ль!, то «Гир-р-р-рр!»
І враз зірвалось, кинулось
У яму ту, у вир.
Вода об берег хлюпнула,
в корчах щось загуло
і жаби, - враз заглохнули,
мов зовсім не було…
Оглянулись здивовано
- А що то? Ти не чув?
І він сказав розгублено:
«Та мабуть… вітер був»
Де верби листом шепчуться,
де віти до води,
де хвильки в берег плещуться,
чудовисько сидить…
В корчі забилось, слухає,
вода ледь колиха,
потилицю все чухає
та тяжко так зітха.
На берег вийде, сяде десь,
замре, як корч чи пень,
або в кущах сховається
поки й не прийде день.
Все слухає та дивиться,
щось ніби вигляда,
і з очисьок затуманених
вниз скапує вода.
«Бамбулечко!... Бульбашечко!..
Ба-буль бебе плюх-блю!…»
А хвилі, повторяючи
об берег «Плюх, плюх-плю…!»
Невже ніхто не хоче висловити свою думку? ...позитивну чи негативну....
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
