Розлуки
Ну хто ті придумав розлуки,
Що серце так рвуть із грудей,
Вкидають в безодню розпуки,
Пускають, як тінь, між людей.
Примарою, сірою тінню
Слідом за тобою пливу.
На душі сіє дощик осінній
І сам, ніби сон наяву.
Із грудей рветься подих-зітхання,
Стали хвилини, як рік.
Кожна зустріч у нас, як остання,
А розлука, - так ніби навік!
Ну де ті взялися розлуки,
Що серце так рветься й болить!
Немає в нас більшої муки
І щастя зустрічі не оцінить.
Живу я лише сподіванням,
Часу не втрачаючи лік.
Кожна зустріч у нас, як остання,
А розлука, так ніби навік!
Додав: poshipelov (29.01.2017)
| Автор: © Глоба Петро
Розміщено на сторінці : Глоба Петро
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1660 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя