Розлуки
Ну хто ті придумав розлуки,
Що серце так рвуть із грудей,
Вкидають в безодню розпуки,
Пускають, як тінь, між людей.
Примарою, сірою тінню
Слідом за тобою пливу.
На душі сіє дощик осінній
І сам, ніби сон наяву.
Із грудей рветься подих-зітхання,
Стали хвилини, як рік.
Кожна зустріч у нас, як остання,
А розлука, - так ніби навік!
Ну де ті взялися розлуки,
Що серце так рветься й болить!
Немає в нас більшої муки
І щастя зустрічі не оцінить.
Живу я лише сподіванням,
Часу не втрачаючи лік.
Кожна зустріч у нас, як остання,
А розлука, так ніби навік!
Додав: poshipelov (29.01.2017)
| Автор: © Глоба Петро
Розміщено на сторінці : Глоба Петро
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1678 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
kraynyuk46 : Дякую Вам, п. Таміло, за теплий відгук. Як не дивно, але leskiv : Хороший вірш. Я рада, що ви зуміли вирішити проблему.