Яке це щастя - мріяти й чекать!,
Яка образа, що пізно так зустрілись,
Радість в твоїх очіх прочитать,
Що ясним сонцем в душу світять.
Давно не бачив – який жаль!,
А дні сплітаються у роки
І почуття, мов дзвінкий кришталь,
Чекають лиш рішучих кроків.
Почуття летять з грудей,
Словами впали на папері,
Як же багато навкруги людей,
Та не ти відкриваєш двері.
Не ти заходиш, не ти тут гомониш,
А день без тебе, він прожитий марно.
Коли ж нарешті бо, скажи коли
Довгожданний отой день настане?!..
А вони проходять і в серці щем,
В душі чорна сажа й попіл.
Вже скоро-скоро весняним дощем
Змиє останні надії в воду.
Ми все забудемо, як дивний сон,
Такий чарівний, такий казковий!
Напевно діє якийсь закон,..
І капа з рани уже сік кленовий.
Ну чому все так? Чому душа німіє?
Чому так серце болить і плаче?
Ніколи я не зрозумію,
Чому воно до цих пір гаряче?
Чому не змирилось і хоче кохать?
Та вітер виє і гілля ламає,
Грає віхола і сніги летять
І просвітку наче немає.
Тане надія як весняні сніги,
Скоро-скоро уже розтануть.
Розливи ввійдуть у береги
І деньки «незрівнянні» настануть:
Сіять-копать, сажать, гребти,
Виносити, прибирать, сапати…
Лиш тільки з роботи – і бігти-йти,
Нахилятись, волокти, а чи штовхати...
Вільного часу не буде і на грам,
Коли ж ми зумієм зустрітись?
«Тут» обидві ноги і ні жодна «там»
Куди ж бо із села подітись?!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
