Ти придумала мене сама
Ти придумала мене сама, Не такого як є насправді, Прошептала оті слова, Чарівні і такі прадавні. Поринула в вир почуттів, Не глянувши навіть у очі, А я ж бо так чекав, хотів, Майбутнє якесь пророчив. Час минав, а тебе нема І серце золою вкрилось Ти придумала мене сама, А чи може тобі наснилось. Та тільки ж то був не я, А я також чекав на іншу, Тепер в кожного у нас сім’я, Та ще пишуться чомусь вірші.
Додав: poshipelov (17.03.2017)
| Автор: © Глоба Петро
Розміщено на сторінці : Глоба Петро
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 986 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині