Ти придумала мене сама
Ти придумала мене сама, Не такого як є насправді, Прошептала оті слова, Чарівні і такі прадавні. Поринула в вир почуттів, Не глянувши навіть у очі, А я ж бо так чекав, хотів, Майбутнє якесь пророчив. Час минав, а тебе нема І серце золою вкрилось Ти придумала мене сама, А чи може тобі наснилось. Та тільки ж то був не я, А я також чекав на іншу, Тепер в кожного у нас сім’я, Та ще пишуться чомусь вірші.
Додав: poshipelov (17.03.2017)
| Автор: © Глоба Петро
Розміщено на сторінці : Глоба Петро
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1180 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.