Свіча відплакала і сутінки накрили
Мою свідомість густо, мов смолою.
Я склала зброю, опустила крила.
Немає віри, немає супокою...
Немає сили боронити душу.
Немає світла,бо добро померкло.
Не можу чути, але знову мушу
Про зло підступне, мов прокляте жерло.
Про підлість людську, про брехню та зраду.
Свіча відплакала і розтеклася слізьми...
Немає світла і нема розради
Пітьма кругом, хвороба її візьме.
Свіча згоріла й сутінки зв'язали
Мене як божевільну... скам'яніла.
Я крила мала, з вірою літала.
Убили віру...як свіча згоріла...
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 994 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
