У душі моїй ще по-осінньому
не покроєно і не пошито.
Магониточками- перепліточками
я затримаю бабине літо.
Я -бігцем...я -підстрибом..я -литимусь
по доріжці золоченій...Воля!!!
Підійматиму листя із шепоту дня,
наче ноти розпечені з долу -
їх підвішу на гілля акордами
і під рухом крила диригента-
сонцепроменя скісно -розбіленого -
раптом теплі озвуться фрагменти.
Вітер- шмигало вщухне здивовано,
У кущах позаплутує свисти:
-звідкіля ці мажорні мотиви взялись?
-Звідки вруниться з гілок намисто?!
І ніяк незбагне птах розкрилений
одірвавшись од братнього гурту:
_Може шлях до чужин - то пусте? - і тепер
пощо крила трудити надурно?
Третім оком начую, намацаю
перезміни химерні природи
і бабці на лавках обговорять мене-
Ну, мовляв, нема більш роботи...
От, що буде,коли я ітиму собі,
осінь в теплі долоні збирати.
І творити в душі нескінченні світи,
і палити умовностей грати?:)
А мені помагатимуть діти малі-
підноситимуть листя уміло
Те, що ми не такі, як вже звично усі
вам, дорослі, яке кому діло?
| 
у Вас 
1
