Пані Маріє! Вірш технічно зроблений вдало. Проте... Доля не буває незламною. Незламним буває, скоріше, характер людини, її воля тощо... Далі: ви малюєте картину смутку, зажури, суму, і раптом в душі сяйво. Недоречність, протиріччя... Остання строфа взагалі слабка через штучну екзальтацію... Вірш не справив враження. Бажаю успіху!
Пане Тарасе, передусім, дякую Вам за увагу до мого твору, за його спостережливе та вдумливе прочитання, а також за щирість. У цьому вірші я назвала долю року незламною, бо вона не може бути ним змінена, переможена. Власне, це - визначений Богом порядок, підвладний тільки Йому. Можливо, цей епітет не дуже вдалий... Я подумаю. Що ж до сяйва, яке видалося Вам тут зайвим... Я дивлюся, що пан Ярослав розібрався зі змістом і добре пояснив, що й до чого. В останній строфі я мала на увазі, що осінь навіває журбу, смуток. Сяйво тут - це позитивні почуття, це, власне, щастя, радість, гарний настрій тощо. Але ж чітко акцентовано, що це зникає. А натомість приходить смуток. У чому ж проблема? Пане Тарасе, я не прагну, щоб мої твори подобалися всім, і поважаю думку кожного. І дякую Вам також за побажання! Навзаєм!
Пані Маріє ,а мені сподобалось.Правда погоджуюсь з попереднім коментарем на рахунок слова доля.Краще дійсно замінити словом воля,а у Вашому випадку - волі.Не можу зрозуміти де пан Тарас (1994poet )побачив опис сяйва ;можливо у рядку: "Тепла та юності замало було...", але тут ясно зазаначино - було. Яке ж то сяйво це скоріше жаль,туга за тим що тепла і юності було занадто мало.І взагалі ,пане Тарасе, слово екзальтація - це надмірно захоплення чимось, збудження під впливом чого-небудь,а вислів: "Сумна пора в сезоннім колі..." не може нічим захоплювати чи збуджувати,а скоріше констататувати біль душі. Пані Маріє , мені сподобалось.Мої Вам
Я зрозумів,пане Тарасе.Але у цьому випадку, напевне ,доречно послухати думку автора,хоча як на мене,пані Марія вислівом: "Відтінки сірого поволі, немов голодна вовча зграя, у серці сяйво ПОЇДАЮТЬ," логічно продовжує перший рядок:"НАДХОДИТЬ смутком старість року.Другими словами із надходженням смутку старості року розпочалось поїдання сердечного сяйва.Як би це недолуго звучало,ми розбираємо зміст.Тобто сяйво в серці зникає- в цьому і вся біль.
Пане Тарасе, а чим Вам не подобається порівняння осінньої сірості з вовчою зграєю? Поясніть, будьте ласкаві. Мені цікаво. Ви вважаєте, що це перебір? А мені до душі...
Гарно мені подобається... Незнаю як, проте думка автора дійсно не завадить, кожен з нас особистість, тому розуміє по своєму, інші асоціації із-за власних переживань, досвіду тощо... Але не треба говорити про "ШТуЧНІСТЬ" ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ВАС ЦЕ НЕ ЗАЧІПИЛО.... крім того є такі речі пілся яких звичайна логіка бессильна і іноді треба просто в це повірити... Я до чого? Після ночі переживань іноді не кожен скаже це так як рзрозуміло іншому.....На цьому закінчу, спийміть це зрозумінням.
Дякую, Романе, за гарний відгук! Мені приємно, що Вам сподобалося. А що не кожен розуміє... Та й нехай. Люди далеко не завжди розуміють одне одного, говорячи звичайною мовою. Що вже казати про вірші, де метафори, порівняння й таке інше.
Ви - аспірантка філфаку ЛНУ, якщо не помиляюсь, і маєте, як ніхто інший, вдумливо і обережно ставитись до слова. Минулого разу я досить коректно вказав Вам на недоліки. Проте Ви не хочете їх бачити. Що ж, розтлумачу Вам детальніше.
Доля може бути важкою, жорстокою, доброю, легкою, але ніяк не незламною. Бо доля - це і є те незламне, незмінне, що дається кожній людині. Незламна доля - це тавтологія, маслом маслене. Треба підібрати інший епітет.
Вірш повинен мати внутрішню логіку. Від першого і до передостаннього рядка Ви даєте цілком безрадісну картину, а якщо врахувати ще її метафористичність, то очевидно, що вона - дзеркало Вашої душі, серця, яким так само важко:
Надходить смутком старість року... Асфальту руки охололі вже вкотре ловлять сліз потоки... Зажурні схлипи по провулках.. було...", - ридає місто гулко... Відтінки сірого поволі, немов голодна вовча зграя...
І раптом:
у серці сяйво поїдають.
Слово сяйво тут абсолютно недоречне. Порушена внутрішня логіка вірша.
Мені прикро, що я мушу Вам роз'яснювати досить прості речі. Але сподіваюсь, що цього разу Ви мене почуєте. Не розкритикувати і знищити моє завдання, а допомогти піднятись на щабель вище, писати більш професійно.
До речі, коли я зустрічався з Л.Костенко, Б.Олійником, Д.Павличко та іншими відомими поетами, вказував їм на слабкі місця в її творах, вони сприймали мої слова спокійно, дякували за науку.
Вік живи - вік учись... Або: поетами не народжуються...
Пане Тарасе, та я ж і сприйняла Ваші зауваження спокійно! До того ж, цілком щиро Вам подякувала й підкреслила, що поважаю Вашу думку. Я писала, що подумаю над другим рядком. Його змінила, подивіться самі. Над останньою строфою попрацюю. Гадаю, що зрозуміла, до чого Ви хилите. Те сяйво не зникати має, а його взагалі вже не повинно бути. Я нерідко вдаюся до вдосконалення своїх творів, навіть тоді, коли вони вже опубліковані. З повагою, Марія.
Дякую Вам, пане Василю! Мені приємний Ваш добрий коментар! Що ж до тих фарб.. Маєте рацію. Дійсно, писала вірш у дуже сумному настрої, тож такий і вийшов...
Так, пане Вікторе, то мені було сумно, але місто також виглядало дуже зажурним. Отак подивишся на нього в якийсь осінній день, а воно змарніле й заплакане. Дякую Вам за гарний відгук! Я рада, що Вам до душі мій вірш!
Було літо, тепло, юність! Було і сяйво! Та прийшла сірість, хай у вигляді вовків, і поїдає сяйво. Його все менше і менше. Я так розумію Ваш чудовий вірш і не треба його переробляти! Навчіться відганяти мух. Останнє слово за автором!
Софіє, дякую за коментар! А схлипи (маю на увазі ті, що від дощу) не можуть зазвучати? Звучать, та ще й як... Сумно...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
