На весну -сніг,на мене -пригодOнька, такий білявий у природи жарт, А я іду - її маленька донька, Бо треба йти - спинятися не варт! Пульсує серце, мов життя на древі, із бруньок тайна лиється у світ, мороз щипає листя перкалеві, летить сліпий, навпомацки, убрід. вергАє у тепло льодОвим шалом І сипле, сипле - мо" ще не кінець! А там... перед останнім перевалом Натягне лука Вогняний Стрілець, розмітно влучить... і стече сльозою зими осердя, зойкне каяттям. Природа скута вмиється водою Від всіх вузлів нав"язаних життям.
|