На весну -сніг,на мене -пригодOнька,
такий білявий у природи жарт,
А я іду - її маленька донька,
Бо треба йти - спинятися не варт!
Пульсує серце, мов життя на древі,
із бруньок тайна лиється у світ,
мороз щипає листя перкалеві,
летить сліпий, навпомацки, убрід.
вергАє у тепло льодОвим шалом
І сипле, сипле - мо" ще не кінець!
А там... перед останнім перевалом
Натягне лука Вогняний Стрілець,
розмітно влучить... і стече сльозою
зими осердя, зойкне каяттям.
Природа скута вмиється водою
Від всіх вузлів нав"язаних життям.
| 
та
у Вас 
0
