"Хто ти?" - питають мене трави. А я не знаю.
"Хто я?" - нерідко сама себе питаю.
Звідкіль прийшла купатися у зорях? Не згадаю.
Чи може я потрапила до Раю?
Говорили то старі, бувало, люди,
Що лиш у Раю людині добре буде.
А я зараз відчуваю то добро усюди.
Воно у травах, у воді: усюди радість будить.

Мені з сестрами живеться прекрасно.
Ото було, як яблуні заквітнуть рясно,
То ми у водах виперемо ряси
Та й ну купатись в них, хто без - той наголяса.
А вода тепла-тепла облягає.
Мені на світі ще так добре не було,
Хоча й буває
Оце чую ніжну пісню хтось-то грає
За очеретом у зеленім гаї.
Та так хочеться побачить того юнака, що і сопілка в нього, ач яка!
Ото затягне було гопака,
Аж витанцьовує не раз сама ріка.
А то буває так заграє,
Мені зсередини аж душу випирає.
Чомусь мелодію його сопілки я вже знаю!
Але от звідки? Жаль, не пригадаю.
Ану я юнака того гукну.
Він може розповість мені чому
І звідки знаю його пісню голосну?
Ану ж бо я його гукну:
"Сопілкаре-голубчику,
Отозвися мій любчику,
Заграй мені свою пісню,
Най я трохи си помислю.
Най я трохи подумаю,
Кого ж більше я кохаю:
Чи твій голос любий,
Чи гілляку грубу?
Сопілкаре-голубчику,
Отозвися мій любчику..."
Ади, здається таки йде.
Певно зараз із сопілкою звеселить мене.
Ось вже чую його голос: "Ти де? - питає він. - Ти де?"
Нехай же голос мій веде:
"Сопілкаре-голубчику,
Отозвися мій любчику.
По світах тебе гледіла,
Та ніде жем не виділа.
Оббігала всі крайочки,
Не знайшла свого милочка.
Аж він сам прийшов та мене знайшов..."

Ой! Іване?
Чи ж це ти, мій безталанний?
Та ж невже це ти, коханий?
Милий... Любий... Довгожданний...

Ой, було колись, що втопилася,
Та русалкою залишилася.
Своє дитя утопила,
Сама собі смерть вчинила.
Лиш мій Йванко ніц не знав,
Щодня-ночі виглядав.
А я в ріці купалася,
В небо заглядалася.
Лиш знайшов мя наречений -
Став він також утоплений.
Сама заманила,
Сама утопила.
Я русалкою зосталась,
В водах ловлю зорі,
Сама таку долю взяла
Лишатись в позорі.

Коли хочете в Рай Божий, людоньки, попасти,
Не тра діти, мужа, сім'ї на тім світі клясти.
Любітеся й плодітеся, та не знайте горя:
Не велике щастя в річці рахувати зорі.