Увесь вірш пронизаний піднесений торжеством перемоги Добра над злом. На згадку прийшли слова з Євангеліє: Уставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою засяла!
Дякую, Якове, що відгукнулися, бо твір "важкий", прозовий. Не кожний візьметься читати. Згадалися біблійні слова про тих немовлят, які були закатовані за наказом Ірода: Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх... Вони стали першими мучениками за Христа. Отже і спасенними. Але доля мільйонів ненароджених в майбутньому віці залишається невідомою. Про це страшно навіть думати. Адже ця невинна дитяча кров лежатиме не змитою плямою на руках дорослих, найближчих у цілому всесвіті їм людей...
Звісно, пане Андрію. Як тільки з'являється така нагода, стараюся прочитати і прокоментувати чим більше творів. Хоча і кажуть, що "поезія вічна, а коментарі тлінні",але саме спілкування на сайті (у руслі поезії) вже є благодатним моментом для творчості кожного з нас.
Схоже , що Ваша поезія, Катерино, набуває нових відтінків. Відчутно, як Ви відкриваєте своє серце світу і всім страхам кажете: доволі! Відпускаєте енергію у вічність і шукаєте для себе гармоній.
Отже, Михайле, дієслівні рими, як бачимо, не наскільки важливі, як зміст вкладений у вірш. Звісно, що по можливості таких збігів варто уникати, але приносити в жертву суть заради форми, мабуть, не слід. Такий вірш не знайде шлях до читацьких сердець. Бажаю Вам успіху.
Сильний вірш !!! Ось вона: жіноча відвага, людська гідність, християнська чеснота. Оце, видно, митець від Творця, а не придворний писака, що оспівує тлінні похоті.
Якби усі ми так мислили глибоко, змістовно, добиралися до основ подій, проникали у саму їх суть, а не розмінювалися на мідяки сварок, конфліктів, образ, заздрісного ока. Якби, хоча б, таких триста хоробрих спартанців назбирати в нашому сьогоденні... Все б було б по іншому.
Не розумію лише пані Алло чому "дев'ять" ? В "Одкровенні" говориться про "десять рогів" і "десять царів".
Потім сало і муку, І залізною руду. Став суцільним дефіцит, Злість всередині - кипить. Ати-бати, час солдати Вже до рук й палюгу взяти. Бо ще рік, ну два чи три І відкинемо "коньки".
Обережніше, Михайле, бо ці бурхливі овації можуть викликати землетрус на "анумо...". А насправді, щиро вдячний, друже. Ще м в таких оваціях не купався.
Ось така невесела історія... Так я спершу не зрозумів. Гадав , що це суто літературний проект. Ось і "здав". Але нічого. Нічого з нами випадкового (без волі Творця) не відбувається. Будемо сподіватися, що і ця зустріч стане сигналом до добрих перемін.