До половини вірш, взагалі, читається гарно. В другій його частині (відчувається, що вірш писався в два етапи або в різних станах натхнення) трішки, в кількох місцях, партачить рима, наприклад передостанній фрагмент: час-б'є-є-це.
З технічних помилок
"Із неба дощ полив рясний " в кінці мав би бути розділовий знак. "І в бога потай просить " В цій ситуації варто б - "Бога".
Інколи нам може здаватися, що ми в кінці шляху,тоді, як ми лише знаходимося на його початку. Гадаємо, що вже фінал трагедії в нашому особистому житті, коли справжні почуття десь лише на видноколі. Правда, це не завжди має відбуватися саме так.
З Пастернаком сперечатися важко (щодо його вислову). А щодо перспективи "у тіні успіхів своєї жінки" то тут є і інша (незрима) грань, яка приваблює: під люблячим крилом опіки завжди добре і надійно. Бо, як висловлюється псалмоспівець, і "людські сини" ховаються в тіні Божих крил, знаходячи там радощі для своєї душі!
Бачу, що у нас схожі тематичні лінії поезій. У свій час також писав "листи без адресата" і складав у "скриню мовчазну". Доволі довго це робив (тоді інтервиданнь ще не було). Так, що вам пощастило. Ці вірші, хоча і не по адресу, але знаходять свого читача і справляють враження. Успіху Вам.
Дякую Вам, Софіє, за цей теплий, нічний коментар. Навіть і не знаю, що відповісти на це запитання. Вірш не біографічний (ну ... майже). Щось найшло і ... написав в одну мить. А чи жалкує ЛГ ??? Авжеж. Зрілість відкриває очі на помилки юності. Як тут не пошкодуєш за втраченим, коли розумієш, що могло все бути і по-іншому.
Звісно вірш має певні технічні "прогріхи" , які б варто усунути ( і це не складно).
А ось дієслівні рими це вже інше. Колись писав таке:
Навіть у найкращого творіння є свої вади. Наприклад, візьмемо слова відомої нам пісні:
Дивлюсь я на небо, тай думку гадаю, Чому я не сокіл, чому не літаю? Чому мені боже, ти крилець не дав? Я б пташкою став би, і в небо злітав…
За сучасними нововведеннями (заборону на римування дієслів, зсув наголосу і т.д.) цей твір не витримує жодної критики. По-перше, у першому слові (ДИвлюсь) плаває наголос; по –друге, аж 4- дієслівні примітивні рими підряд (гадаю-літаю, дав-злітав)... Але, не дивлячись на це, цей твір має народне визнання ось уже третє століття.
Парадокс ? Аж ніяк... Може річ у стандартах , коли небо поезії вони здатні зсунути до такого ідеального отвору , що ним взагалі мало що просунеться.... Фарисейство і буквоїдство (навіть, коли воно літературне) в зеніті досягнення свого ідеалу завжди щось губить, доволі часто - найголовніше, як написано, «відціджують муху, а ковтають верблюда» (це про форму і зміст). То ж, не докоряйте, що я відкидаю служіння букві, бо «буква вбиває, а дух оживляє». А без присутності у віршах цього внутрішнього духу, твір - мертвець, хоч і в золотій оправі.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('