Так ... в кожного свій біль, свої душевні рани, свій тяжкий але посильний хрест. В мене було ось таке:
Не будь так далеко. О, чуєш! Надірвана в серці, струно! Розлуко, мене ти руйнуєш І губиш, чужа стороно. Моя одинока голубко, Лелеко самотнього дня, Ця ніч вже триває відтоді, Відколи від мене пішла. Не знала? Чи може не вміла? Почути тоді ці слова, Коли ще надія жевріла, Коли ти ще поруч була. А потім - холодна зневіра, І льоду байдужа стіна. Упала душа скам’яніла, Ображена, горда, німа.
Згадалася поетична ніч на ПМ і Ваше дружнє плече. Щира Вам подяка, Наталю, за ці світлі миттєвості світлодайної Весни. Після цього хочеться жити і творити.
О, найвеличніший, проснися! Найпотаємніший - збудись! Дорогоцінний - пробудися! Мій найдорожчий - повернись! Підемо разом,вдвох з тобою. І помандруємо в світи, Бо вже настав мій час двобою Проти злощавої пітьми. Бо чую голос вже відлуння. Пора, мій друже,не барись! Сонце скотилось від полудня, У шати праведні вдягнись.
Це так можна розцінювати з позицій "тепер", а "тоді" це сприймалося сутужно, з острахом, нерозумінням:
Я бачив смерть і бачив втому, Не говорив про це нікому, Не поділяв його ні з ким, Волів лишатися самим. Бо бачив голод і розруху, І я втікав від них щодуху, І бачив помсту і розпусту, Що сікла люд цей мов капусту, А потім бачив чисте світло І на вершині світле місто. Довкола йшов щасливий люд. Чому вони мене не звуть ? Не міг на це я відповісти Комусь хотілось розповісти, Але довкола – знов один. Чому створив мене таким ?
Отже, можна, вважати, що ми друзі по нещастю. Теж доводилось, зустрічати цей холодний пронизливий погляд... І не один раз. Навіть рядки їй присвятив:
Ти попалила мої крила, Це ти порвала мою мрію. І нав’язала: "Я не зможу", Переконала: "Не зумію". Це ти розбила моє щастя, Це ти все в мені погубила, Любов забрала і надію, Моя ти сестро чорнобрива. Що ж, почепи вінок терновий І поведи живцем ховати, У гріб почесний мармуровий Ти, ненаситна, чорна мати.
Чомусь тоді зупинилася... Повернулася і пішла... Тепер живу "безтурботно" після таких відвідин.
З Вашого дозволу, Наталю, хочу продовжити цю думку такими двома біблійними цитатами.
"... бо кого Господь любить, картає того, і кохає, немов батько сина!" /Пр.3:12/
Погодьтеся, що всяка короткочасна мука тут, вартує того, щоб отримати вічне блаженство там. З цих позицій, ті випробування, які посилає Господь нам, це вже не покарання, а Його велика милість до нас. Бо...
"Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його". /Як.1:12/
По смерті не приходить забуття, Його нема, як нас усіх навчають. Ми знов колись вернемось до життя. В проміннях вічних радістю засяєм. Не буде там тривог, ані журби. І супостат загине там триклятий. Ми там одягнем вічності вінки. І в Господі будемо вікувати.
Наталю, не відважуся Вам заперечувати. Внутрішнє дихання Ваших віршів (і коментарів) наскільки змістовне, що вибору не залишає. Завжди радий Вашій появі на літературних сторінках.
Це, Олексію, я взяв фрагмент з свого вірша... Коли читав... такий жаль навіяли, що і не знав, що відповісти. Такі теми потрібні в нашому безтурботному сьогоденні. Вони змістовні, глибокі, хоча і відносяться до категорії "важких". Але це гіркі ліки, які, коли їх не випльовувати, стають солодким нектаром, бальзамом для наших зранених гріхами душ. Дяка Вам за вірш.
Правда Ваша, Наталю. Це ненаситна субстанція посягає на найдорогоцінніше для кожного з нас - наше існування у земних просторах. Але колись і для неї найдеться управа: "З рук шеолу Я викуплю їх, від смерти їх вибавлю. Де, смерте, жало твоє? Де, шеоле, твоя перемога? Жаль сховається перед очима Моїми!" /Ос.13:14/
Дякую, пане Василю. Тернистий цей шлях - пізнання істини.. Та сприймаєш його, як виклик долі і... йдеш ним. Мусиш йти, в пошуках кращої долі. Іншого не дано.
Ваша правда, пане Василю. Духовні роздуми про смерть допомагають долати панічний страх перед нею і замислюватися над суттю нашого життя. Таке переосмислення дозволяє інакше ставитися до життя, цінувати кожну мить земного існування відведеного нам Творцем. "Першими дверима, що вводять нас у мислений Єрусалим, роблять уважним наш ум, є безмовність, хоча ум ще не заглибився у мовчання; другими — поміркованість у їжі, питті та сні; третіми — постійна пам`ять і роздуми про смерть, які очищають ум і тіло". /(Гл. 6) - ВИСЛОВИ СВЯТОГО ФІЛОТЕЯ СИНАЙСЬКОГО/
Варіант гарний але... Ця сестричка з потайбічного світу і її такі перспективи не тішать. Знає конкретно свою справу. Прийти і забрати чиєсь життя. Сумна але реальна, філософська картина нашої дійсності.
Згода, пані Алло. Категорії тут, справді, філосовські: Життя і Смерть. Перша - народжує, друга - вбиває; перша - будує, друга - руйнує; перша - випромінює, друга - поглинає; і т. д.
Палкий призив. Дає поштовх для роздумів. Гарне завершення... Правда трішечки підкорегував би останній рядок. Пам’ятайте : є Віра і Праведність, І, що в кожному з нас – Божий Син.