"ІСТОРІЯ ЇХ КОХАННЯ" - п'єса

           «Що таке щастя?» – питаєте.

              - Щастя  - втішатися успіхом друга,

              Плакати з радощів, разом сміятись,

              Біль розділити в душі, якщо туга,

              В бурю не дати йому захитатись!

              Знаєте,

              Що таке щастя найбільше?

              - Його дарувати  іншим!

                               «ІСТОРІЯ ЇХ КОХАННЯ»

(Звуки мелодії «Історія кохання)

ВІН —  Яка гарна мелодія!

ВОНА—  Моя улюблена.

ВІН — Тоді  дозволь запросити тебе.

(Вони повільно пливуть у танці. Видно, що кожний крок йому дається тяжко)      

ВІН — Чому на твоїх очах сльози? Ти плачеш?

ВОНА -  Ні, це дощик. Поглянь, він танцює з нами. І дерева, і небо пливуть під мелодію  мого кохання, нашого кохання. Я така щаслива!

(ВІН цілує її в очі)

ВІН – Спасибі тобі за те, що ти навчила мене любити по-справжньому. Навчила бути сильним.

ВОНА- Любий, ти сильний! Ти завжди був сильним!

ВІН – Сильний… Якби не ти, то й досі б залишався безпомічним безногим калікою. Скільки болю я завдав тобі своїми істериками,  невірою в себе, а ти терпіла, вселяла в мене віру, вчила мене, як малу дитину, ходити. У розпачі я плакав, а ти розтерала мені криваві мозолі від протезів і не давала зневіритись, коли навіть зневірились усі навколо…   

ВОНА – Дурненький, мовчи, мовчи! Чуєш, яка мелодія! Це співає моє серце! Пам’ятаєш, як тоді, коли усім класом проводжали тебе до армії? Ти тоді не звертав на мене уваги. Я була для тебе лише другом, «своя в дошку». Ти розповідав мені, що кохаєш мою подругу і що, коли повернешся з Авганістану одразу одружишся з нею. Ти не знав, що я кохала тебе… Я б ні кому в світі не відкрила своєї таємниці, бо кохав ти мою найкращу подругу. Пам'ятаєш той вечір…

( Світло на сцені приглушене. Звучить весела танцювальна мелодія. ВОНА  стоіть самотня, підпераючи стіну. ВІН пригортає ПОДРУГУ )

ВІН – Кохана,  ти будеш мене чекати?  

ПОДРУГА (кокетуючи) -   Як будеш хорошим хлопчиком, то ще подивлюся.

ВІН – Не шуткуй так.

ПОДРУГА – Ти мій ревнивий  Отелло.

ВІН – Так я тебе ревную навіть до Вітька. Чого він весь вечір крутиться біля тебе?

ПОДРУГА – Хіба я винна? Ну, посміхнися… А ти мені сьогодні не говорив, що я найкрасивіша. Ну, скажи, скажи, скажи… (Обіймає його. ВІН пристрасно її цілує. Звучить мелодія  «ІСТОРІЯ КОХАННЯ»)

ВІТЬКО – Ну, годі вже вам тиснутися. Ходімо танцювати. ( ВІТЬКО танцює з ПОДРУГОЮ, а ВІН якийсь час стоїть розгублений. ВОНА і ВІН  раптом зустрічаються поглядами і ВІН запрошує ЇЇ на танець. Світло спалахує яскравіше. Дія знову відбувається в реальності)

ВОНА – Від тебе  не було листів. Моя «дорога» подруга тим зовсім не переймалася, а я кожного дня приходила до твоєї мами і ми разом з нею чекали від тебе звісточки. Тільки вістей від тебе не було…(Музика уривається. Знову приглушене світло. ВОНА відходить від партнера на авансцену. ВІН зникає) Мама весь час плакала і молилася, а потім  той страшний день, коли сповістили, що ти пропав безвісті… Материнське серце не витримало… ( ВОНА накидає на голову чорну хустку) Ховали її усім нашим колишнім класом. Прийшли всі, так, як тоді на твої проводи. Вітько з моєю подругою, не соромлячись навіть на кладовищі, трималися за руки…(ВОНА підходить до подруги і ВІТЬКА, ледве себе стримуючи, щоб не вдарити ПОДРУГУ) 

Як ви можете так підло!.. Ти ж дала слово чекати його! А ти? Ти друг!..

ПОДРУГА – Заспокойся!.. Його немає. Він просто не існує…

ВОНА – Не існує?! Ти… ти!..

ПОДРУГА – Заспокойся! Ну, я не так висловилась… Не те хотіла сказати…Та, нарешті, ні я, ні Вітько ні кому ні чого не зобов’язані і в монашки я не записувалась. Ходімо, Вітьок!  Терпіти не можу праведниць!

(ВОНА залишається сама на сцені)

ВОНА – Я знаю, що ти живий! Я знайду тебе! Я оббиватиму пороги воєнкоматів, писатиму листи, але знайду тебе. Я тебе кохаю! Я так тебе кохаю!  (Зриває чорну хустку і кидається бігти)

ВІТЬКО – Привіт! Ти чого така захекана?

ВОНА –  Привіт! Я тільки-но приїхала з міністерства оборони.

ВІТЬКО – Є новини?

( ВОНА хитає головою)

ВІТЬКО – А у мене є. Його тітці прийшов лист з ташкентського госпіталю. Він живий!

ВОНА – Вітьок!..

ВІТЬКО – Тільки … підірвався на міні… Обидві ноги йому…

ВОНА – Але він живий, живий!.. А… твоя… знає?

ВІТЬКО – Вона тут за дверима. Боїться тебе.

ВОНА – Які дурниці.

ВІТЬКО – Заходь!

ПОДРУГА – Вітаю!

ВОНА – Привіт!

ПОДРУГА – Скільки ж ми не бачились? З самого похорону.

ВОНА – То все дурниці…Ти поїдеш до нього?

ПОДРУГА – Чого?

ВОНА – Як чого? Йому зараз потрібна твоя підтримка. Він кохає тебе. Йому твоя підтримка потрібна!

ПОДРУГА – Чого ти така наївна? Чим я йому допоможу? А потім… Ми з Вітьком подали заяву. Через місяць весілля.

ВОНА – Ти не розумієш… Весілля.., а …як же він? Він кохає тебе!

ПОДРУГА – Він кохає! Так що ж мені усе життя мучитись з калікою? Я жити хочу з нормальним чоловіком, мати нормальну сім’ю. Я Вітька кохаю. Вітьок, чого ти мовчиш?

ВІТЬКО – Та годі вам, дівчата.

ВОНА – Тоді я поїду сама… Ідіть геть! «Друзі»!

( Спалахує яскраве світло. Тихо лунає «Історія кохання». Підходить ВІН і кладе їй на плече руку)

ВІН – Я пам’ятаю, як ти увійшла до палати.

ВОНА – Ага, ти тоді лежав у вікна, затуливши обличчя руками.

ВІН – А ти посміхнулась і сказала…

ВОНА – Привіт, козаче, чого носа повісив?

ВІН – ( ВІН з ніжністю дивиться на неї)  Як я тебе кохаю, як кохаю!

ВОНА – (Посміхається) Ти танцюєш, чи ні? Це ж наша мелодія. Історія  нашого кохання!