Одинокий крик в пустелі... Якби-то... Ми прислухалися. Наскільки наше життя б стало змістовнішим. Як написано в 90 псалмі : " Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної, 4 Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти! Щит та лук Його правда. 5 Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає, 6 ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні, 7 впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!... "
Своїм запитанням нагадали мені , Вікторе, про один кумедний анекдот: — Чому в тебе з історії трійка? Коли я вчився, — каже дідусь, — у мене з історії були самі п'ятірки. — Тоді ж історія була коротша, — відповів онук.
Річ не в оцінці. Людині властиво як помилятися, так чогось не знати. Не всі мають однакові можливості і, звісно, таланти. Як казав Томас Карлейль: найбільша помилка - вважати, що ти ніколи не помиляєшся. Хтось в поезії є простий пастухом, хтось – мудрецем з заходу. Кожному своє. Один пише серцем і так залишає, другий просіває це через розум. В принципі, я вже про це писав в коментарі до вірша «На відстані півкроку» ...
Дякую, Вікторе, за щирий коментар. Просвітили. Кажуть, що і на сонці є плями, а я тільки світлий (не ясний). Головне, щоб те "4" для Вас в звичку не перейшло.
Можна б було промовчати. Але... рано чи пізно все одно доведеться подискутувати на цю тему. Краще рано і детально. Є такий, сподіваюся, відомий Вам, Вікторе, вислів: хороший ворог –мертвий ворог. Це гарна аналогія до ідеального вірша. Ідеальний вірш – мертвий вірш, бо він ще ніким не був написаний. Навіть у найкращого творіння є свої вади. Наприклад, візьмемо слова відомої нам пісні:
Дивлюсь я на небо, тай думку гадаю, Чому я не сокіл, чому не літаю? Чому мені боже, ти крилець не дав? Я б пташкою став би, і в небо злітав…
За сучасними нововведеннями (заборону на римування дієслів, зсув наголосу і т.д.) цей твір не витримує жодної критики. По-перше, у першому слові (ДИвлюсь) плаває наголос; по –дуге, аж 4- дієслівні примітивні рими підряд (гадаю-літаю, дав-злітав)... Але, не дивлячись на це, цей твір має народне визнання ось уже третє століття. Парадокс ? Аж ніяк... Може річ у стандартах , коли небо поезії вони здатні зсунути до такого ідеального отвору , що ним взагалі мало що просунеться.... Фарисейство і буквоїдство (навіть, коли воно літературне) в зеніті досягнення свого ідеалу завжди щось губить, доволі часто - найголовніше, як написано, «відціджують муху, а ковтають верблюда» (це про форму і зміст). То ж, не докоряйте, що я відкидаю служіння букві, бо «буква вбиває, а дух оживляє». А без присутності у віршах цього внутрішнього духу, твір - мертвець, хоч і в золотій оправі.
Щодо написаного... по-формі, викрутаси з "є", звісно, що є ( не зумисне , бо цей вірш належить до періоду ранньої творчості, а переобладнати під євростандарти, вибачайте, не горів бажанням). По-змісту , згідний, твір важкий, особливо для світського сприйняття, бо відноситься до небесних сфер спілкування, не співмірних з міркуваннями в домашньому затишку. Та в обох випадках він є не надуманим, а взятий з досвіду. Через це і вважав, що буде актуальним (в період посту) для читача.
За задумом Творця - ні. Та з доброї волі перших людей в Божий промисел втрутився гріх. І ось вже сім тисяч років людство несе на собі цей тягар відповідальності за скоєне. Кожному відміряно рівно стільки (радості і горя) скільки він здатний винести. Все розраховано до йоти. В цьому є сенс, щоб через малі випробування повернути велике "втрачене" ( у вашому творі простежуються лише маленькі краплинки осмислення цієї непоправної втрати, показати яку, всю і зразу,немислимо,такий удар винести ми б не змогли , навіть, фізично).
Можна. Тільки чому на доброму дереві такі плоди (неприродно) гіркі ? Може, на початку, варто перестати засуджувати інших і спробувати попрактикуватися в молитві самому . Тоді , дивись, і вірші наберуть зовсім іншого звучання, і відтінок їх просвітліє.
Кажуть, що очікування смерті гірше від самої смерті. Згода з вами, пані Катерино, що коли звертають увагу на твір, то це вже для автора надбання (початківця - особливо), а коли ця критика конструктивна, тоді її ціни немає. Гірше, коли намагаються світогляд автора обрамити мірками свого трактування (чи чиїхось стандартів). Тоді небо поезії звужується до отвору недосяжного ідеалу, через який взагалі важко щось просовується, не говорячи вже про вірші.
Від душі, пане Василю. Маю таку "ваду" - не змовчати. Сподіваюсь, що добродій Віктор віднесеться до написаного не надто критично і мені ця витівка зійде з рук.
Стіну однозначно характеризувати недоцільно. Тут є свій "+" і "-", герб і копійка. Вони створюють затишок, комфорт. Але друга сторона медалі - плата за ці послуги, іноді, непомірно висока.
Дякую, Альоно. Оці стіни ( як видимі так і невидимі) відчуження, відгородження... - це зубний біль у житті кожної людини, а творчої - подвійно. Інколи вони здаються зовсім тонкими, майже напівпрозорими, а подолати їх, часом, важче ніж, скажімо, китайську стіну. І на цей "півкрок" витрачаєш усе своє життя...
Колись, Романе, ще як служив в армії, вдалося почути такий віршик:
Нас триста лет татары гнули, Никак согнуть нас не смогли. Тут за два года так согнули За триста лет не разогнуть. Нічого... Прийшов з армії розігнувся, випрямився, творю. Нелегкий це хліб. Але коли Всевишній цей промисел до рук дає - мусимо за цю справу братися. Так, що не опускай рук. Як писав Ніцше: “Те, що нас не вбиває - робить нас сильнішими”. Взяв собі цей вислів за життєве кредо. Як бачиш - живу.
Є такий "грішок". Правда, це не така "задумка", цей вірш один з перших ... А не вдавався до хірургічного втручання тепер, бо не зміг обрамити його рамками стандартів сьогодення. Ось так, друже.
Таке трапляється у житті кожної людини, пані Катерино, - наближення до Господа (рух двосторонній). Світ вмить стає іншим, руйнується установлена шкала цінностей, відкривається щось потаємне, приховане, незрівнянно важливіше від того, що ти знав до цієї пори. Здається, що цей невидимий світ зовсім поруч, не вистачає якого півкроку, щоб ввійти туди. Ось і вилив це на папір. Вірш з раннього періоду творчості. Сьогодні вирішив його опублікувати. Таким, яким створив його тоді.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('