Тут я з Вами погоджуюся, але вслухайтеся в свої слова "вся фантастика рано чи пізно стає реальністю" звідси виходить, що реальність ми створюємо самі, отже що посієш - те й пожнеш. А щодо зла, то йому вже не довго залишилось. Зараз все так швидко змінюється, що ми не встигаємо усвідомлювати, що ми самі вже не ті які були вчора.
ШІ - всього лиш машина видумана і керована людиною, яку легко зупинити кнопкою, а інтелект нам Господь дав незавидний, але й дав право вибору яким ми не дуже вдало користуємося і тим самим нівелюємо свої найкращі досягнення, прирікаючи народ на такі страшні догадки.
Гарний вірш, легко читається, добре сприймається, але, п. Таміло, мені вже немало років, та я не пригадую щоб байстрюків так нагинали в житті. Ваша історія, мабуть, ще з 18 го століття, а якщо теперішня, то із забитого, Богом забутого села.
Вірш без сліз читати важко, бо написаний серцем зболеним за свій Край і його захисників, за що Вам велике СПАСИБІ.
А ворог все більше лютує, Бо вже відчуває кінець. Нікого він не пошкодує, У нього від Біса вінець. Згубити його він боїться, Та в нас – предковічна мета, Хай дметься двоїться, троїться, Вже сила у нього не та, А наші орли й соколята Підкажуть йому добрий шлях… І скоро у нас буде свято На вільних, безкрайніх полях.