Я Вас в усьому підтримую, бо й сама теж над тим задумуюсь. Я прийшла до висновку, що не треба придумувати, крутити, перекручувати своїх людських законів, а жити по тих, що Бог дав.
Ми, люди, дуже нетерплячі, хочемо все і зараз, вже не приймаємо день, бо "я хочу лише ніч … "(не розумію), але історія вершиться не одним поколінням...
На те вони проблеми, щоб їх вирішувати, а щодо гордості, то мене батько учив так:- Хоч бідненька моя свита, та все чиста та й зашита.Українці - гордий народ, і прошу не плутати з гординею.
Щиро Вам вдячна за віру в мої щирі почуття, бо вони дійсно є такими, але прошу не перебільшувати моїх можливостей, бо я була і залишаюся тільки аматором.
Маєте рацію,п.Михайле, щодо говорити і робити. Я живу у приміській зоні Одеси, і як у кожній місцевості, тут теж своя специфіка, як всі люблять казати "одеський говор" де присутній русизм, і я, не помічаючи цього, говорю цим говором, (а що з вовками жити - по вовче вити), але коли пишу вірш, то ловлю себе на думці, що я думаю українською, хоч деколи потрібен і переклад, ось і сайт знайшла, щоб викладати вірші українською мовою.
Мені сподобалась Ваша лірика, тільки прошу подумати над ось цими рядками. "Ми обговоримо життя до того, Як наші долі - доленьки сплелись." Вони розходяться у часі. Треба вибрати щось одне, або ми обговорили ще до того, як наші доленьки сплелись, або ми обговоримо до того, як наші доленьки сплетуться.
Мені теж сподобалася Ваша лірика. Перевірте наголоси у словах: сИльний, гілкИ. Та слухати усе ж не перестала , Я їй ,як і раніше ,жаль несу. Вона пригорне, як завжди вітала, І листям ніжно водить по лицю.