Погоджуюся з Вами, п.Олесю, от тільки різонув передостанній катрен"Стара тюрма...", знаєте, чомусь не хочу я бути схожою на тих хто сьогодні палить і руйнує наш схід, мені здається, що цивілізовано вирішувати проблеми - краще.
Мене заінтригував цей вірш, особливо удатний, на мій погляд - перший катрен. "Надійна рука, що стискає зап'ястя, Бездонність очей на сусідній подушці," Чи пишні бали і жага сладострастя, Чи, може, заплутані дні у нічнушці. Чи сонця привітного теплі вітання І вітру грайливого дотик приємний, А, може, дітей галасливе зростання І час вечеровий веселий, взаємний. Робота, сусіди, зарплата, начальник. І перше кохання, і перше причастя, І навіть гарячий, в хурделицю, чайник Все це і складає людське наше щастя.
Ви прочитали дифірамби, а тепер трохи критики. Не думайте, що мені приємно це робити, бо знаю, не помиляється той, хто нічого не робить, але ми тут всі вчимося і сказати, що все вже знаємо не може ніхто. Отже почну із першого рядка. Я вважаю неправильним ось такий переплутень зі слів. "А мами груша бУла біла - біла," - ну хіба ми говоримо так, а мами син служить в АТО. Наша мова така багата, що думаю можна обійтися без цього, та й авторський наголос ставити, щоб підібрати ритм - не вихід. Він допускається вкрай рідко, коли вже всі варіанти випробувані і просто безвихідь. Рядок бачу так: А груша мамина буяла біло... Не впадЕ. Прошу не ображатися.
Вірш - це твір, чи витвір душі, в якому малюються картинки життя, переживань, соціуму, любові. Щоб читач міг добре відчути цю картинку, то треба правильно пов'язати слова і речення. Візьмемо, для прикладу, чотири перші рядки. " засипані стежки життя звитяжно круки крячуть" Жахлива картина життя. Читаємо дальше. немов сліпі всі навмання - що танцюють, співають?... Добре я б і це сприйняла, якби далі йшло пояснення дії, так ні - дощі у сльозах плачуть" - мало того, що не пояснюється, то ще й збивається з ритму. Давайте подумаємо, як краще сказати, бо варіантів безліч. засипані стежки життя звитяжно круки крячуть немов сліпі всі навмання йдемо, а очі плачуть. Можна ще так:
засипані стежки життя звитяжно круки крячуть немов сліпі йдем навмання дощі сльозами плачуть і тому подібне... Без образ.
Пройшов час і Ви добре підросли, і у віршуванні, але прошу Вас бути уважнішими: щодо наголосів (моя, як не крути наголос падає на моЯ, хіба -що треба ставити авторський наголос, що прочитати мОя); щодо відмінювання слів ( Тане - такого немає, може, Таню, а краще Тетяно); щодо значення слів ( бгатись - м'ятися, скручуватися, корчитися, стискатися);блажен - блаженний(щасливий); блаженство( у християн юродивий- не від світа сього); блаженствувати ( відчувати насолоду, раювати) У Вашому випадку- блаженству - давальний відмінок підійде, наприклад до такої фрази: я здивований вашому блаженству. Цей катрен я бачу ось так: Моя ти Музо, як блаженству Я зараз відданий тобі! Якесь незміряне шаленство Щодня я здержую в собі. І на закінчення: в чому сенс?... коли на світі усе в'яне, навіщо берегти кохання?... Прошу не ображатися, бо коли ми хочемо чогось добитися, ми маємо знати де ми помиляємось, тому моя критика - не сварка. Бажаю успіху!
Не відкладайте повернення на колись, повертайтеся вже сьогодні, бо Україна чекає таких, як Ви. Можливо саме Ви зможете щось підказати, чи навіть зробити, щоб покращився добробут простого українця у такий нелегкий час, час реформації і війни.
Саме життя - це рух, а рух не спокій - дія, куди входить і боротьба. Солдати всі люди і всі йдуть на війну, щоб стріляти, тільки є велика різниця у людей усього світу, між солдатом - загарбником, і солдатом- охоронцем. Маєте рацію, що "очищення у боротьбі прийде"
Насамперед хочу пояснити, що таке гордість. Гордість — почуття особистої гідності, самоповаги. Почуття задоволення від усвідомлення досягнутих успіхів, переваги в чому-небудь. Може, Ви маєте на увазі гординю, то для розрізнення цих двох аспектів використовують два різних слова власне гордість коли кажуть про позитивне явище і гординя коли про негативне. А щодо сказаних великим Шекспіром слів, то Ви їх гарно підтверджуєте, особливо у другому катрені.
Взялися, ніби й розігнали Московських підданих царя, Лиш прихвостні одні остались, Що збили лоб до вівтаря. Клянуться Богом, що не знали Кому служили певний час, Що "миру руського" не звали, За Україну - повсякчас...