"біда і лихо , зрозуміло розтягнуть всесвіт лиш собі ." - це прояви нашого часу, хоч попри все любов не залишає нас і час від часу виникають острівки щастя. Не вірш - одні пророцтва. Якщо Вам так до вподоби титрування 15-16-го століття "написано року 2016 дня пятнадцятого місяця п'ятого"то вже дописуйте - Станіславом сином Максима, але не забувайте на дворі 21-е століття і правила гри змінюються чи не погодинно, то ж доганяйте, бо закрадається думка, що Ви далеко позаду...
О, саме так - гуманітарка В країні нині господАрка, Бо на нове грошей немає, То ми поношене купляєм. Та хоч в обносках "вишиваєм" Зате душею віддихаєм, Бо менше стало "каки, штоки", Хоч ще багато в нас мороки І всі від "братика", що старший, І наших бувших, "пострадавших", Та ми козацьку маєм вроду І ціль у нашого народу - Це чистота у нашій хаті. Тримайтесь, вихресні пихаті! Прийшла на вас лиха година, Не пошкодує мати сина Благословить його на бій, То ж на дорозі вже не стій, Бо йде козацька вільна сила, Яка здійме борню на крила І переможе всіх і вся, Бо це його свята земля, Бо Україна - ненька мила.
Соціальні проблеми чи, може, безсердечність молодих, часто приводять до таких випадків у нашому буденному житті. Таке трапляється і у заможних країнах, а в нас і поготів.
Скільки ж можна Україну Рвати та ганьбити, Може, вкаже хто стежину, Як у мирі жити? Як не лити рідну крівцю, Не втрачати люду, Бо ми все ж таки не вівці... Досить зла і бруду!!!
Браво,п.Наталю, браво!!! Виразити емоції, навіть, реченнями іноді буває складно, не вистачає слів, а Ви зуміли тільки словами виразити сенс всього життя від А до Я.
Немає тут що правити, хіба - що загублене "на" у рядку "Лежить у мене столі, " але то механічна помилка від якої ніхто не застрахований. Загалом чудовий, емоційний вірш в якому все ясно і читається легко, і прекрасно.
Ваш вірш нагадав мені той час коли ми ще малими бігали по полю, де нещодавно була зібрана картопля, мати збирала картоплиння і суху траву, батько порався біля вогню і розказував нам такого вірша. Осінь, осінь! Лист жовтіє. Часом дрібний дощик сіє. Несе осінь чорні хмари, Та зате дає нам дАри; Грушок, сливок повні міхи- Повно радості і втіхи... Діти бігають по полю Печуть собі бараболю... І ми справді із задоволенням їли спечену батьком картоплю і були всі чумазі від картоплі та диму. Мама не терпіла бруду, тому швидко заганяла нас до хати митися.