Ви мене заінтригували ще більше. Хто ж цей щасливчик, якого Ви удостоїли найгарніших людських чеснот? (Я хотів би висловитись інакше, але не дозволяє певний епістолярний етикет).
Ой, як красиво! Бравісімо! Що значить вірш про найпотаємніше, намріяне, таке бажане... Про КОХАННЯ!!!
Але чому "край" у кінці?
"...воскресне спогад з дотику долонь... ...Я ще жива, ще хочеться мені!
Встели оту сорочку домоткану,- Я втоплюся в розмаї вишиття, Почую сильний пульс, немов осанну Життю самому - рада мов дитя!
Розлийся в мені ріками гучними! Зірковим сяйвом душу зацілуй!..."
Це ж Ви звертаєтесь до НЬОГО! КОХАНОГО... Надто багато чоловічих, конкретних, живих ознак для абстрактного і узагальнюючого слова "край". Вибачте, Роксолано, але я саме так сприймаю Ваш твір. У всякому випадку мені б так хотілося...
С приємністю сприймаю Вашу, Світлано, обізнаність. Зізнаюсь, що в цьому питанні я не Сократ, хоч і закінчив колись аспірантуру філософського факультету. Спасибі!