п. Іване, прошу вибачення наперід за те, що втрутилася у Ваш вірш і дозволила собі трішки його покроїти заради форми. Мані здається , що зміст не змінено, але ритміку підправила.Як Ви гадаєте?Думка у вірші Вашому, як і завжди- глибока!
В злодюг, як і у бурі гомін дикий, Немає слів, немає і думок, Зате в них є неситий рот, великий, Який з’їдає хліб- святий кусок.
Бо в ниху грудях і сердець немає, Душа у злі навиворіт живе. Гидкий жах їхній мозок роздирає,. А кров хижацька у очах пливе.
Ідуть таки на люд, вони прокляті, Націливши списи на все святе, Боги для них, давно уже розп’яті. Бо тож не люди скопище оте...
Пройдуть ордою і земля в полоні, На сонці пил і людям темнота. В життя одне лиш руно у долоні, В якого доля буде не проста..
п.АрТуре, як приємно, що на сайті зазвучали обжинки.Але було б не зле, дійсно, допрацювати.
У затишші мирний луг. Сіно спочива в копиці. Плугатар покинув плуг, Хліб понесе у світлицю, (В в)сміхнені погляне лиця. ось тут співзвуччя ВВ -не годиться, а також збій ритму пошукайте варіанти ( Пустить коні погулять, ( тут має бути 8 скл., а є 7" Закінчилися обжинки. ( має бути 7) Сонце в полі залишать,(має бути 8) Жінку,дітей годувать. наголос на д(І)тей- спробуйте виправити ---------------------------- Й відпочити на хвилинку. Думаю Вам вдасться удосконалити цей віршик- тоді можна буде оцінювати.:)
Миколo, чутливий вірш, хвилює і добирається душі.Я не впевнена стосовно цього моменту: (І любов сумує плАчем скрипки) Повторення ( до землі, лише земля), "полетіло листя із дерев"- як на мене, то це прозовість- хотілося би більше вишуканого поетичного образу. " Розійшлися наші ті шляхи" Чи не краще було би "Розійшлися наші (два) шляхи" - це на Ваш розгляд, бо (ТІ) обідмює образ цей. Настрій вірш створює, лишень трішки би його відчеканити. Успіху!
Так, Іринко, до білого паперу....бо саме слово і дасть вихід джерелам почуттів, наповнить море...Сподобався вірш:образно, виважено...Дякую зa можливість читати такі твори.
Останніми днями на сайті спостерігається оте "детонаторство" від одного автора до другого- запалюємося думками одyH одного - це добре! Дякую, Валерію за комент.Рада, що віршик вдався- хоч і сумно водночас.
Попри дещо саркастичне забарвлення твору,з-між рядків прочитується сумна реалія, що називається"комплекс меншовартости". Ви ,Валерію це чудово підмітили і прекрасно подали у даному творі. От що мені прийшло в голову перечитавши Ваш твір: "Доки в нас на чаті президенти, А не Гатьман, чи сильний керманич- Будем кволі, лояльні педанти, Нам завжди треба буде погонич.
Заки чути "респекти", Ай лав ю"- Заправлятимуть "Вови" і "Маші" Українство -це точно я знаю- Рідні простори знову не наші.
Поки будуть звучати в нас Гімни- замість Славеню- гордої пісні, Під ногами лежатумуть г....на- Меншовартості вироки грізні.
Також вважаю, Василю, що найвимогливіше треба ставитися впершу чергу до себе: це стосується і поетів. Постійне звіряння і просканаовування своїх думок, поетичних рядків є запорукою того, що неодцвіте щире слово.Мудра думка закладена у Вашому вірші.Та я би поправила( на Ваш розгляд): ...."І (Якщо) море читачів,
Глядіть, щоб успіх цей не звів." ......................................................... .МОжливо так: (Коли аж море читачів,) або(Зійдеться море читачів- глядіть щоб успіх вас не звів) Також не впевнена за слово (вельмИ), але тут я можу помилятися. Подобаються Ваші локанічні вислови.
Як важко не бачити світла в небесних склепіннях Безооко і терпко зазирює ніч- німота. Ти ж в собі зроди, навіть в муках пекельних і страсних Воскової свічечки вогник, твердиню щита. І вистій, і вийди із темряви скинувши тінь заклякшу від страху під звуками світлої Ліри. Як річка на дні попід хвилею згойдує рінь- Зворуш у собі перші паростки чистої віри. Хай раптом пролиється сяєво зір неземне До твого заспраглого серця і станеться диво! Тоді вже прозріння, повір, що повік не мине В потоках небесних повстане Божествене зриво!
так, Наталко, та є щось світильним, Коли раптом відкриєшся в простір? А там темно, хоч вибери око, А ти мусиш лишатися сильним. Ще ти мусиш лишатися чесним, Ти так мусиш і що б там не сталося... Щоб людина в людині скресла! Щоби сонце у серці здійнялося! Що у серці ясніє зернинами, Коли вже позагашено витоки Того чистого? Перші викроки боротьби здаються дитинними. Що тримає іще при пульсації, Коли дихання надто уривчасте? Безнадія дощенту вичистить, Що ні в чому не бачиш вже рації. Що тоді ще не здасться оманням, Коли в розпач загнано зі всюди? Коли підлість цілує , мов Юда, Твою руку- яке виховання! А Чи це не Любов тим світильним є? Бо взамін їй і дарів не треба, Є молитва і є трохи неба, І та синь, що з вершини джерелами б"є. А ЧИ ЦЕ не ЛЮБОВ СВІТИЛЬНИМ ТИМ Є!?
0
- це добре! Дякую, Валерію за комент.Рада, що віршик вдався- хоч і сумно водночас.
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('