Ні, тепер, після стількох слів, мені вже легше.... Я говорив у минулому, але зараз я не хочу просто сперечатись із Селеною, та хто я такий, щоб її повчати, я просто висловив свою позицію, а вона близько взяла на серце!!!!!!!!! а може і я помиляюсь? може вона вже все забула, це яч лише такий........ Я ціную кожне слово, хоча печуть гіркі, але хороших більше, я вас почув... Не смійте розчаровуватись в мені, і вперет воювати, спину є ж кому прикрити... вже є, я ще повернусь!!!!!!!
Так світ не буде пестити і леліяти,якби там не було зявляться вороги, але так хочеться щоб їх було якомога менше, тому знову й знов прошу вибачення у пані Селени, якщо щось написав неприємне, ну такий вжея є. Я ще лише починаю ступати на пороги поезії, і якщо хтось каже, що це не моє, то я легко відступлю назад, а навіщо мозолити очі, навіщо набридати, навіщо діяти так нерви (якщо те світло не світить і не приносить добра!?!; на все це можна заплющтити очі, якщо відчуватиму, що це комусь потрібно, НЕ МЕНІ ОДНОМУ, а ще комусь... ТЕПЕР Я ЦЕ ВІДЧУВАЮ. Можете вважати це дивакуцватістю, "хворобою надчутливості" але маємо що маємо... Кажуть: "Один в полі не воїн", а я добавлю треба хоча б два воїни і буде велика битва...
Так погоджуюсь, але загалом все вдалося. Через свою неоднозначність вірш примушує замислитись, тут ніби кожна душа не лише іншими словами, а й іншим стилем написана... Це мудро придумано, але при швидкому прочитанні це виглядає як недолік, мені так здається. Всього найкращого, пишіть успіхів у творчості!
Гірчить не від грошей, а з слова Гірчить, від байдужості діл Гірчить коли гірка розмова Гірчить на душі переділ. Гірчить коли хочу відчути Сказане кимось: "що ти Здатний в надію пірнути Світлих вершин досягти..." Не треба мені нагороди Не треба від вас милостей Не треба багато турботи Не треба і лишніх грошей А хочу хоча б відчувати Що слово моє дорожить Що є кому все розказати Що є з ким просто дружить. Ціную я вас мої друзі Хоча небагато є вас Але і у радості й тузі Пройдемо ми разом крізь час!
І ці люди називаютьмене песимістом, хах Жебраки просячи допомоги для шлунка копійками, приносять допомогу для душі нам від сумління! А допомогла мені як ви кажете "римувати" не Наталка Крісман, але я їй дуже вдячний за підтримку!, і я не вважаю себе генієм, як і вас і ще багато кого ви глибоко помиляєтесь... А аспекти поезії я вивчатиму і багато які з них мені знайомі проте і далекі водночас. Від вас лише хотів почути "у тебе є потенціал пиши" чи ще щось в цьому роді, а решта це пил!!!!!
То смуга чорна, а то смуга біла Минаєм зебру ту життєвих доль Така весна жадана і несміла Прийде зайняти гідно для нас роль. Вона полегшить наші всі страждання Вона відкоси згладить всі круті Зруйнує темні злісні зазіхання Розквітне проліском у нашому житті!
Так, погоджуюсь, часи були різні, і жебраки різні були тоді і зараз є різні..., але я говорю не про допомогу на пиво, а про увагу, увагу до них... Так і цьому жебраку, головне навіть не монета а приділена увага, порада і ПІДТРИМКА... І якщо вас це втішить я писав не про тих вами описаних жебраків а про інше, прочитате нижче мій коментар зеленого кольору!!!
Нам не треба боятись лихого Ми живемо не з страху в житті А заради добра неземного Заради служіння меті. Давайте боятись лиш Бога Він нас і від смерті спасе Не важливо яка в нас дорога Віра крізь все пронесе!!!!
Давайте ми разом зруйнуєм Самотності марні стежки І разом у дружбі збудуєм Веселі в житті сторінки. Як хочеться просто казати Відчути що слово бринить Що ти не закритий за грати Відчути що вмієж любить...
Прийде кінець нашим терпінням Настане час судить життя І хтось засуджений сумлінням Порине вічно в забуття А той хто витерпів кайдани Хто не згорів від згарищ тьми Міцним він духом віри стане В раю із справжніми ЛЮДЬМИ
Кожен день ми самотністю зморені Хочеться "слова" простого і щирого Болями мрій і думками знедолені Хочеться затишку рідного й милого Рани не можуть зцілитись Важко нам жити молячись Та душа прагне окрилитись Серце - співати підводячись.
Гарний вірш, треба залишатись сильними і завжди, не жаліючи себе, допомагати іншим, а чи віддячать чи визнають поетом це вже менш важливе, головне це зцілення інших
Ого аж поринув у той ваш чудовий ліс. Тріщать дерева - музика лунає І гарно легко так стає в душі І Той оркестр ноти гарні знає Під них я і писатиму вірші...
За зміст величезна пятірка Нічого не зламає сильну духом, гартовану випробуваннями і істинно світлу людину, добро скільки б не терпіло від злих вітрів та все ж підійметься і тоді впаде все лихе... Лише форма вірша трошки не вдалася, але головне не форма а зміст, пишіть, відточуйте майстерність і все вдасця! Бажаю успіхів у творчості
Так ми всі різні і різні маємо душі, немає жодної однакової людини у цілому всесвіті, всі ми свого роду унікальні.... Але моральні цінності та істина спасіння ОДНА, тому нам потрібно правильно вибирати свій життєвий шлях... А вірш оригінальний, цікавий і багатогранний, проте мені важко було читати його...
Так все починається з малого, із струмка - ріка, із стежини дорога, із весни починається новий величний початок з нової сторінки світлого майбутнього... Нехай він завжди супроводжує вас, натхнення і фарту і вам бажаю