Для себе я не хочу від вас й копійки брати,
Усе перетерпів би, але болить душа
За діток, що бідують, не можуть заробляти,
На хліб не вистачає, немає ні гроша.
Пройшов паночок статний, на мить лиш зупинився:
«Не плач, жебраче милий, а руки простягни,
Не та одежа в тебе, чому ж ти так схилився?
Не вмієш ти просити, нудьгу перш віджени!».
Ішла красива жінка повз бідного старого:
«Навіщо ж ви тут, тату, даремно стоїте?
Бажаю вам я щастя, здоров'я ще міцного,
Хай пенсія поможе, якось проживете'».
Два хлопчики гуляли, підбігли до собору,
А потім пострибали, ганяти у футбол:
«Стоїть він на морозі, бо має душу хвору,
Йому поможе краще бабусин валідол».
Минали так години, тремтіли бідні руки,
Аж ось йому назустріч жебрак іде сумний:
«Поглянь на мене, друже, які я маю муки,
І порівняй з своїми, не будь же ж ти дурний».
Від слів чомусь не стало ні на монету більше -
Та все ж увага гріла старого жебрака.
Але чомусь на серці робилось тільки гірше
Від того, що байдужі минали бідняка...
| 
у Вас 
1
Я перепрошую за такий коментар. Можливо у ваших краях інші мотиви жебракування - в Киеві це дрібний бізнес. 
