Ха-ха, цікавий зміст, та все ж: За вітчизну помирали В чистім полі козаки І кров рідну проливали Заради світлої мети- Щоб сьогодні рідне небо Сяяло у світлі дня Отака була потреба Чи з конем чи без коня
Ви молодець, прекрасно описано І закінчення вдале - ніби переводить дух, спасибі за оповідання Я зараз і сам пишу трохи прозу тому дещо для себе почерпну. Пишіть і надалі, буду радий бачити ваші коментарі до своєї прози
Вірш гарний, є маленькі неточності, але я звик читати власні набагато гірші вірші і все це виправляється інтонацією. Зміст примушує задуматись - добро навіть зраджене й чуже ніколи не забувається... Успіхів у творчості
Приєднуюсь до своїх так би мовити колег, прекрасний вірш. Також мені дуже сподобалась картинка. Ви можете прислухатись до правлень Віктора, але ви автор і форма і зміст у ва прекрасні, а невеличкі помарки непомітні на фоні загальної краси вірша. А те кохання у серці ще жевріє Воно ніколи вже не пропаде Даруючи нові в житті надії Що ще хоч раз до вас воно зайде... Бажаю Вам повернути своє кохання
Радий, що вам сподобалось, писатиму, писатиму ще, хоча з кожним разом боюся, що вийде щось гірше і погане, ну все ж пишу не через страх помилок, а тому що хочу показати читачам життя сільських людей!
Гарна пісня, хотілося б почути її мелодію Я б також радив вам писати куплетами і не розбивати рядки пісні на слова. Для мене діє правило - старатись ставити закінчення рядка лише там де закінчується рима, мені так здається.
Вірш чудовий філософський. Потрібно кожному починати своїм прикладом іти до світла, і тоді потягнуться льди, по натоптаній стежині каяття легше йти, ніж протоптувати її кожному. Хоча долі у всіх різні, кожен по різному заблукав у різних хащах, і стежини будуть у кожного різні, та все ж почнімо разом із самих себе!!!