я дивилась на тебе
проз лугову
траву,
проз відважно направлені в небо
зеленаві штишки…
проз дрібнесенькі,
як на бабцінім ситчику,
квіточки –
чебреці і ромашки,
полинові з тумАнцем кАшки,
рожеві якісь зірочки,
незабудки
блакитно-бліді й голубі…
проз невагомі метелики,
і пухнасті,
на відстані дотику,
соснові голки…
проз фейєрверки безсмертків
синювато-сиві –
ти стояв одиноко
на схилі пагорба,
як бог молодий,
досконало красивий…
такий стрункий
і високий…
сокіл!
наче псалми,
стелились до ніг
твоїх –
наскільки сягне око
берегами, долиною –
прибережні озерні осоки.
з протилежної сторони,
крізь завісу
соснового лісу
в надвечірній своїй
повноті
золотій
СОН-ЦЕ!
цілувало тебе в лице,
мружило тобі очі,
в грайливій
лагідності жіночій
плутало сонячним вітерцем
слова молитов
у шовковисто-пружне волосся…
і полинув
долиною
гомін стишений –
ніби сотні і сотні вуст
шепотіли щось про любов…
і мені
не здалося.
серед храмової, соборної,
надвечірньої тиші
йшли до тебе
стопою незримою,
невловимою
з усіх чотирьох сторін
комиші,
як спасенні тобою душі…
з-поза обріїв,
усіх чотирьох небокраїв,
і до самих твоїх
ніг
сповнився світлом,
на міріади розсипаним,
берега оберіг…
на кожній гінкій стеблині
ореолом розпушеним сяяло
волоття –
очеретяної надії
вічне
поцейбічне Життя.
…
невдовзі сонечко зайшло
і ми поїхали в село.
а як вернулися додому –
ти,
у тоні зверхности,
вказав мені
на крихти…
хлІбні,
такі дрібні –
що й не помітити.
правдивий сокіл!
з такої висоти
і до такої дрібноти…
і стали три
дрібненькі хлібні крихти,
як перевернуті хрести –
таку довершеність
вдалось розбити…
розсипати.
тепер до висновку:
ото жили б «як діти» --
ніхто тих крихт
нікому б не помітив…
дякую, пані Наталю... тут я хотіла передати різкість перепаду станів... романтика, захоплення і побутові "крихти"... близькі люди бувають далекими... а поети -- витають, витають, а при зустрічі з твердою речовиною -- розплющуються, розбиваються, розсипаються миттєво... і таке минає...
Душа втікає, тріпоче серце У наших грудях, мов птах в неволі, Від щастя крила ми розпростерти Хотіли в небо, зректися болю. Але не вдалось, сховалось сонце За чорні хмари в безодню неба. Тепло жевріє ледь-ледь в долоньці, Душі ж поета вогню так треба...
пригадуєте, пані Наталю, "Цвіт яблуні" Коцюбинського.... от ми з Вами про щось схоже, не настільки трагічне, слава Богу, але принцип самоспостереження...
У мене трагізму вистачало аж по вінця, сподіваюсь, це вже в минулому... А Вам, пані Валентино, бажаю не зважати на ці "крихти" і берегти велике і справжнє!
велике складається з малого... нічого не буває саме по собі... там все владналося, якщо про мирське говорячи... взаємини двох -- "дело тонкое"... інколи занадто тонке... хоча все просто, якщо в знаменнику конкретна величина -- є чи нема... дякую, пані Наталю... а про "Ціт яблуні" я згадала, маючи на увазі, що ми самі для себе, як правило, є "піддослідними"... спостерігаємо, живучи...
вміти прощати -- так. "прощай нам провини наші, яко же і ми прощаємо винуватцям нашим"... але і цій божественності людської натури важливо знати межу... але я хотіла сказати про ПЕРЕПАД... різницю переживань, ставлень, почуттів, сприйняття... найвищий політ романтизму обожнювання і "обличчям об асфальт" реальності, побуту... там все простилося... навіть образа не демонструвалася... просто, біль...такі вірші я для себе називаю "психологізмами"... є іще "філософізми"... інші... дякую Вам за коментар і увагу, пані Asedo1949!
дякую, люба пані Roksa! не те, щоб хотілося повчально написати... але, якщо так вийшло... хай так і буде. а втім, може хто й подумає, чи варто зауважувати дрібниці, так само, як чи варто на такі зауваження зважати
серед храмової, соборної, надвечірньої тиші йшли до тебе стопою незримою, невловимою з усіх чотирьох сторін комиші, як спасенні тобою душі…-звучить як молитва,чиста,трепетна і благоговійна...Такий щирий захват і таке замилування світле(дитяче навіть...)Отаке воно-кохання...І так розбивається крихкий світ наших ілюзій...Прекрасний твір!
дякую, сподіватимусь і вподальшому не розчарувати Вас...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")