Не треба ніколи зупинатися а тільки сперед йти. на перекір страхам. Інколи так буває,що ми зупинилися в темному тунелі за один лиш крок до світла. так і не побачивши його.
Дякую Вам, Юрію Івановичу! Я переглляну, але тема початково була задана в такому розмірі, і я старалася не змінити її, а дотриматись розміру Івана Житника.
Болючий твір пане Леоніде, наповнений любов"ю до матері і з чітким визнанням того, що їй прийшлося в житті пережити й перенести. Благословенна ваша синівська любов!
Багато образів у вірші зібрано,щось помирає а щось народжується...а душа, як пофірує-то й отримає. Бо кохання немає ціни і за нього можна все віддати. Дуже сподобався вірш!!!