|
Як добре: осінь відмиває бруд,
зчищає пил, нанесений вітрами,
й кохання очищає від облуд
своєю зверхністю над
бур’янами.
Вигукують і тихнуть голоси,
усіх прощань закоханого літа…
Крокує до загибелі краси,
ця осінь, - златовласа
Афродіта,
з солодкою усмішкою в устах,
злегка сп’яніла пристрастю прощання…
За нею пролітає суєта
луною журавлиного гортання…
І тільки геть знеможена душа
чекає на очищення до Віри,
заглибивши в коріння лемеша,
готова все віддати на офіру…
| 
у Вас 
0
