Ох, ці бідненькі чоловіки. Вже й на сайтах ридати почали. Так їх, нещасних, жінки мордують! Такі ж вони невільні! А як прийдуть з роботи, то не на кухню чи в дитсадок, а все до "телека", та й до "телека" їх, сердешних, тягне. А жінки - і їсти звари, і уроки з дитиною зроби, і в крамницю сходи, і попери, і на горОді попрацюй, а ще ж скотину годувати! І не плачуть, і у віршах на долю не ображаються.
Щирий і відвертий вірш. Але не можу погодитися з тим, що заробітчани їдуть за кордон, щоб радіти життю і не думати про рідних, яких залишають тут, в Україні. Не від хорошого життя їдуть, бідолахи. Знаю людей, в котрих серце розривається від туги за рідним краєм, але ж мусять собі і своїм дітям якусь раду дати. Не топити ж дітей у річці, як цуценят. (Див. В. Стефаник).