Пане Петришин, уклінно благаю Вас не мордувати щоденно цей український сайт своїми роботами. На українських сайтах діє правило, яке дозволяє авторам друкувати не більше двох робіт у день. Вибачте мене за прямоту, але Ви вже замучили цей сайт своєю присутністю. Це ж не ваш особистий сайт, шановний пане. А я, на жаль, не можу ознайомитися з творчістю інших українських авторів, бо не маю змоги пробитися до їхніх творів через вашу плідну діяльність. Прошу Вас бути трохи скромнішим у бажанні ознайомити наш народ зі своєю творчістю на головній сторінці цього сайту. У Вас же є особиста сторінка, де Ви можете порадувати усіх читачів з вашою творчістю.
Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Але з тих чи інших причин мої співвітчизники змушені були пристосовуватися до життя на чужині. А тепер ця жахлива війна! Знову війна! Це - велика трагедія для моїх земляків і для мене, хоча я волію помирати тут, на Батьківщині.
Дякую, пане Василю. Ви правильно зрозуміли суть цієї історії. Вона і справді трапилась на одній військовій базі. Ми, люди, інколи буваємо занадто самовпевненими і не помічаємо очевидної небезпеки, а потім дивуємося, як це воно сталося і чого ми не бачили цього раніше.
Дякую за розуміння. Вони насміхалися з нашого Президента, а вибрали свого трампеця і він їм ще покаже ху із ху, бо дуже вже йому подобається той кремлівський мерзотник.