Уважне небо...ясний повний місяць... Думки робочі вже за горизонтом... І зорі нам усім невтомно світять... А усмішку стирають стрічки фронту... Береться з простору така безмежна туга... Очима поруч щось шукає розум... Рука шукає поруч просто друга... Плече і душу... Не життєвий лозунг... Щоб поглядом півпогядом підтримав... Без слів обняв, чи просто промовчав... Де ж відшукати цю безмежну згубу? Може він десь далеко заблукав? Я хочу знати, що існує вірність... Що серце можна лишити без страху... І що єдина і найбільша цінність... Не допустити дружби тої краху... Мені не треба феєричний подвиг... Не треба квітів покладань до ніг... Я хочу поруч просто мати друга, щоб радість й сльози розділити міг... Уважне небо... Ти навколо світиш, кожну шпаринку видимо тоді... Якщо ти друга справжнього помітиш, то неодмінно розкажи мені...
Прості справжні цінності, які стають забутими в погоні за оновленнями! Все менше людей пам'ятає як це, яке на смак, на дотик, на відчуття. Замінники не до смаку мені
Гарний Ваш вірш про справжні людські цінності. Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
