Погоджуюся з Вашою думкою, пане Олександре. Обирають книги читачі. Деякі книги перечитую багато разів і кожного разу читаю з величезною насолодою. Люблю навіть вдихати запах сторінок. У фейсбуці не те. Там одні лише лайки і фотки себе любимих.
Мені сподобався ваш вірш щирістю, відвертістю. Але маю сказати, що на старості років, попри всі негаразди, які в мене бувають, мені не вистачає лише одного: життя без війни у цій країні.
Щиро дякую за коментар. Сильні світу цього - не люди. Вони по суті своїй ящероподібні істоти, які думають (якщо вони, звісно, уиіють думати, бо мені чомусь здається, що за них думає ціла команда підлизунів), що їм на цій планеті дозволено робити усіляку гидоту, в тому числі і убивати цілі народи, і свої й чужі, виправдовуючи всі свої неподобства патіотичними і високоморальними гаслами. Час від часу тим негідникам дають по пиці, як от Гітлеру,але не завжди, на жаль. Людська природа - незбагненна річ.
Ваша правда, пані Катерино. Але якби ж то там тільки путін був лайном, а там майже вся рашка така. Ті, хто був при пам"яті, вже звідти втекли, або марно намагаються боротися з рашистами, а решта злобствує.
Щиро дякую за коментар та пораду. Я вранці поспішала і трохи не ті слова підібрала. Думаю, тепер краще. А щодо "любо", то це як у тій пісні про атамана - батька Махна.