|
День зітхнув вітерцем і приречено
Відійшов у минулий час,
Залишивши про себе для вечора
Безнадійно- сумний парафраз,
Бо природа й сама вже не вірила,
Що повернеться літо назад, –
Місто – в темному, небо – в сірому,
В брудно-жовтому – листопад...
Та як виклик оцьому світові,
Попри темряву і холоди,
Ти приходила вся у світлому
І у радісному, як завжди.
Духмяніла вечірньою свіжістю
І парфумами "Тет-а-тет",
І з тобі лиш властивою ніжністю,
Загорнувшись у во́вняний плед,
Гріла руки об чашечку з кавою,
Туркотіла про се і про те...
Й пізня осінь буває яскравою,
Як кохання у душах цвіте!
| 
у Вас 
1
Браво!))))))) 
