М-дя....пане Борисе. Розчарували Ви мене, тупу, малограмотну, провінційну бабцю. Ні, не віршем своїм розчарували. З віршем як раз все ОК (згідно нормам, на які Ви посилаєтеся. Боронь Боже, панові Василеві його видаляти. Він не зашкодить молодим. А старим вже не до еротики зараз. На поетичних сайтах еротика зараз - норма життя. Чим більше еротики і мату, тим кращий поет. (Така зараз загальна мода.)Розчарували Ви мене трактуванням цього чудового полотна великого Тінторетто. (Маю Вас запевнити, що навіть в нашій глухій провінції є люди, обізнані з творчістю геніїв епохи Відродження). Але Ви є першою людиною, так мені здається, котра побачила в цій геніальній картині те, що до неї ніхто ще не бачив. (Ну, звісно, може, в США є ще подібні Вам люди, не знаю. Там ЛГБТ групи -в фаворі..) Так от. Мене здивувало не те, як Ви тлумачите пані Катерині, що то там зображено з еротичної точки зору, а маленька примітка в кінці Вашого пояснення. Знаючи міфи стародавнього світу і любов митців періоду Відродження до відтворення героїв цих міфів в своїй творчості, я була трохи шокована Вашою приміткою. Як відомо, Тінторетто створив Данаю на основі міфа про зачаття її сина, Персея, від Зевса, котрий в образі чарівного променя проник в потаємні покої Данаї. Не буду описувати цю картину детально. Скажу лише, що в епоху пізнього Відродження трактовка образу Данаї змінилась. Як бачимо, на тілі Данаї розсипані монети, вона дістає їх зі скриньки і подає своїй служниці. Ніякого натяку на лесбийство, звісно. За часів пізнього Відродження Даная стала символом проститутки, втративши той шарм, який був переданий геніальним Тінторетто в той час, коли творив художник. Але Ви, пане Костинський, в своєму описі образу Данаї пішли ще далі, натякаючи пані Катерині на лесбійську любов. Певне, Тінторетто і подумати не міг в той далекий час, як будуть трактувати його геніальний витвір через шість столітть. М-дя... Потішили Ви мене, пане Костинський. Але, звісно, на те ж вони і генії, щоб ми, нинішні продовжували будувати здогадки про те, що вони витворили.
О, я так розумію, що це перша проба пера. Віршем, звісно, це назвати ще не можна. Всього лише купа емоцій, без огляду на морфологію та синтаксис рідної мови. Але якщо пан трохи ще подумає мізками, а не емоціями і почитає дещо з теорії римування, а також, для початку, загляне в шкільний підручник з укр.мови, то, можливо, вийде непоганий вірш. Якби пан був молодший, я би цього не писала, але пан має за п"ятдесят років, а тому повинен висловлювати думки правильною українською мовою, де лаятися, я думаю, можна, але виключно, знову ж таки, рідною мовою.