Їх було не 300 і не 600, а набагато більше. Вони були живим підручником з історії України, якого довгі віки ми не мали. Пом'янімо, збережімо пам'ять про провідників нашого духу, голос української нації!
ДУМА ПРО УКРАЇНСЬКИХ КОБЗАРІВ, ЛІРНИКІВ, БАНДУРИСТІВ,
ЗНИЩЕНИХ ІМПЕРСЬКИМ РЕЖИМОМ
Не віщала зірка рання,
Що вже – не співці, а бранці,
Лиш хрести на сорочинах
Віщували будучину.
Гей! Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Віщували будучину.
П – в: А зима холодная,
Воленька голодная.
Україно, мати-нене,
Не забудь про мене!
Гей! Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Не забудь про мене!
Сколотились яничари –
Заячали струни-чари.
Ще співали п’ять, ще – зо два…
Й тих поглинула безодня. Ойййй!.. ... (Програш)
Й тих поглинула безодня…
Так зібрали Пісні віче,
Насміхалися у вічі,
Насміхалися нечеми,
Бо не мають свеї чести.
Гей! Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Бо не мають свеї чести!
Насміхались, лютували,
Розпинали, катували,
Насміхалися катюги,
Та бриніла пісня друга.
Гей! Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Та бриніла пісня друга!
Гей кобзарики, шістсот вас.
На світаночку, з росою,
Потоптали цвіт співочий,
Затулила кобза в’очі.
Гей! Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Затулила кобза в’очі…
П – в: А зима холодная,
Воленька голодная.
Україно, мати-нене,
Не забудь про мене!
Гей! Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Не забудь про мене!
Українонько жадана,
Возроди ту пісню давню,
Що за неї рвали чуба,
Україно, ненько люба.
Гей! Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Україно, ненько люба!
Що за неї катували,
І топили, і вбивали.
Возроди ту пісню давню,
Рідну думу нашу славну!
Гей! Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Рідну думу нашу славну!
П – в: Доле наша, маківко!
Україно-матінко!
Не зганьбити, боронити,
Правду-волю захистити!
Щоб тобі у світі жити!
Хоч недоля, хоч не вільні –
Не втопити пісню вільну.
Тож не вмре і не поляже,
А нащадкові розкаже
Славу України.
Гей! Ге-ей, гей, ге-ей, гей!
Славу України!
(© Любов СЕРДУНИЧ)
|
у Вас 
1
