Вірш написаний класичним розміром - анапестом. Нічого нового я не придумала. Я не поет, а тільки навчаюсь. То ж спочатку "осідлаю" класику, а вже потім подумаю, чи щось змінювати. Як на мене, класичні ритмо-розміри надзвичайно гарно звучать.
У мене, як і в багатьох немолодих людей, суперечливе ставлення до інтернету. Можна висловити це, приміром, так: я ним користуюсь, але не довіряю. То ж вірші люблю писати ручкою на папері, а в інеті лише викладаю їх.
Не комплексуйтев, пане Українцю, через коментарі. Вони - річ суб"єктивна. Хтось любить коментувати словами, хтось смайликами. А когось вірш взагалі "не зачепить". А ви пишіть собі і пам"ятайте: на кожного поета знайдеться свій читач. Я вам для підтримки вашого Пегаса посилаю смайлик.
Хороший вірш, пане Пилипе. Ті люди, до яких війна вже прийшла, її не хочуть, але мусять в ній виживати. А ті, що ще війни " не нюхали", на жаль, не усвідомлюють, що будь-якої миті вона може прийти і до них. Я кажу це для тих, хто живе не в Україні. Земля ж бо кругла і невелика.