Блискучий перфоманс, Надя! Просто ідеальне поєднання майстерного тексту, повністю витриманого у стилі українського фольклору, і дуже гарної картини! Аплодую!
Було б гарно написати ім'я автора і назву цієї картини...
Дуже добре пам'ятаю, Надя, це оповідання! Ти зворушливо і щиро виписала ситуацію. В цьому житті багато добросердечних людей, хоча і мерзоти теж вистачає...
Гарненно! Дивно, але я цей чудовий вірш не пам'ятаю ні по НеУПП, ні по ТС... А вже ж, Надя, проти імперської Росії ніякі миролюбства і запобігання не спрацьовували ніколи і не спрацюють! Рашистів треба нищити і тут, і там! Руські, як і усі азіати, поважають тільки жорстку і нищівну силу!
Прочитав з великим інтересом! Ти молодець, Надя! Хоча, скажу відверто: вважаю, що в таких заходах мають приймати участь молоді та здорові люди. Якщо ж літні та не дуже зорові, то нехай це будуть місцеві, котрим не важко дістатися домівки. І куди твої діти та чоловік дивляться?.. Але ж ти, як я зрозумів, гнеш у сім'ї свою лінію і робиш те, що вважаєш за потрібне...
Щиро дякую Вам, пані Галина, за такий емоційний відгук! Угорці билися на своїй землі за кращу долю, а тепер і українці б'ються з тим самим ворогом і за те ж саме. Але Україні зараз все ж таки легше, бо Захід не відвертається так, як відвернувся восени 1956-го року від повсталої Угорщини.
Юрко, вибачай, друже, але на ГС "Анумо" усі говорять українською. Це перше. А друге - на хера тута цей хронічний КГБшник Познер? Що в ньому такого важливого для України зараз? Так, він НЕНАЧЕ ліберал і прозападник, але ж погони свої під Луб'янку він так і не викинув...
Надя, іноді я таки ФІЛАНТРОП, але тільки ІНОДІ. А МІЗАНТРОПІЯ в мене, хоч і не у важкій формі, але таки є - не можу те заперечувати. І тобі - усього ДОБРОГО, Надя!
Зараз, коли Україна б'ється з імперською Москвою за власну свободу, досвід Угорщини 1956-го року є надзвичайно корисним та повчальним для українців. Мад'яри восени 1956-го року красномовно показали усьому світові, що комуністичний СРСР можна і потрібно бити. Незважаючи на те, що Угорська революція 1956-го року була потоплена москалями у крові, пам'ять про героїв, що склали свої голови за свободу Батьківщини, залишилася на віки!
Дуже емоційно! В житті кожної людини буває чиясь зрада. До цього завжди(ЗАВЖДИ!) треба бути готовим, аби не впадати у надмірний відчай. Люди - не янголи і про це щосекунди(саме ТАК!) потрібно пам'ятати. Мене з раннього дитинства вчили вдома не розкривати душу нікому, окрім самих близьких і, взагалі, не сильно вірити у щирість людей. З роками це стало повсякденною звичкою і навіть переросло у певну мізантропію. З позитивів такого виховання можна назвати майже повну відсутність моментів розпачу в моєму житті - "Жах! Як він/вона ОТАКЕ зробив/ла?!" - я ж був до такого повороту готовий заздалегідь, а з негативів - те, що я завжди і всюди ставлюся до усіх з кривою усмішечкою недовіри і, скоріше, схильний чекати від людини якоїсь мерзоти, ніж позитиву. Моя мізантропія призвела до ЕГОЦЕНТРИЗМУ і навіть певного НАРЦИСИЗМУ, але саме це і дало мені отой жорсткий драйв у творчості, котрий усі вважають моїм літературним брендом. Бач, Надя, як я вмію усе переводити на самого себе... Але! Це я - Борис Костинський! Любіть, або жадайте вбити!