А спочатку так і було. Навіть перша назва вірша є саме такою. Але змінила, бо порівняння людини (тим більше коханої) з "чимсь" (і, не дай Боже, "з кимсь")якось не звучить і, взагалі, не вельми коректно, мабуть... Дякую, Іване, за коментар!
Гарно передано настрій, почуття. Сумно, але достойно написано. Тільки оце Ваше "... щастя замість одуріла плаха ..."... Тут неприродний порядок слів трохи ускладнює сприйняття, псує загальне враження. Я так розумію, що тут усе саме так, як є, для уникнення збігу приголосних. Але що краще?
Так, сім'я - це цінне, важливе для людини. Чудово, Аню, що розумієш це, так сердечно ставишся до своєї родини... Приємно було читати твій вірш. І виступ гарний. 5)
З ідеєю згодна, але цілком масок у цьому житті навряд чи можна цілком позбутися. Я сама - за щирість і чесність, та всіх навколо не примусити до цього... Та й хіба існує хоч одна людина, яка завжди й у всьому є щирою? У будь-якому випадку треба починати з себе, так би мовити, показувати приклад.
По-своєму гарний вірш: легкий плин образів, жива мова, стрункість композиції... А ось останній рядок радила б Вам трохи змінити: "Ми - в їхньому полоні" (адже у Вас вийшов збіг приголосних, гадаю, бачите, де саме).
Дякую! А хіба не обов'язковий, Ірино? Наші земні шляхи ніколи не можуть бути повністю позбавлені страждань... Звісно, ми не знаємо нашого майбуття, яке відоме лишень Богу, та від смутку нікуди не подітися... Хіба що паломництво цим світом завершиться... (але то так, наприклад, без песимізму) :-)