А чи важливо, кого чи що шукала героїня? Нехай вона, наприклад, хотіла влаштуватися на роботу в тому будинку чи йшла туди до якоїсь там цілительки чи ворожки... Але це побічне. А головне полягає в тому, що героїня під дією власного страху прийняла хибне рішення. Вона ж могла й не забігти до будинку-привиду... А, зайшовши туди, вона втратила навколишній світ і саму себе. Адже там - небуття. Так і кожен з нас, коли не має сміливості "подивитися в очі" проблемам, небезпеці (а чи ж рідко це буває?), натомість ховається від них, певною мірою губить своє життя. А, може, й та небезпека "надумана"... А ще я хотіла банально налякати читача. Це ж, як висловився Микола Бурдюх, страшилка (літ. - горор). А продовження немає, бо ж нащо? Все що я хотіла висловити, висловила. До речі, мені імпонує Ваша допитливість. Дякую, що прочитали й виразили власну думку. :-)
Ніхто не відміняв і ніколи не скасує незаперечну істину: слово має величезну силу. Так було, є й буде. :-) Вірш гарний, Софіє. Кілька разів читала, насолоджувалася цікавими рядками.
Як буває: якісь почуття чи спогади затихнуть у душі з часом, нече мертві, а потім виявляється, що вони живі... Вірш Ваш, Василю, гарний. Душевний такий, сердечний.
Якийсь смуток у рядках... Вірш дуже цікавий, на мене справив враження. Наше життя буває не таким, як нам хочеться; з нами часто відбувається не те, чого прагнемо... Але я згодна з Тетяною в цьому плані. Тільки, справді, важко буває... Тож розумію Вашу ЛГ.