Художні образи у Вашому вірші, пані Валентино, цікаві, глибокі... Щось у них є. Вони наче й зрозумілі, але не позбавлені деякої загадковості. Але, гадаю, трохи Ви перегнули палицю з художнім розмаїттям у межах одного твору, з нагромадженням образів та ін., маючи на меті, певно, досягнення неординарного звучання вірша. Я сама за оригінальність і непересічність. Але в цьому плані потрібна обережність, на мою думку. А то так можна себе перемудрити, створюючи поезію. Не дуже розумію дефіси: "тисячократ-на", "Світ-ло"... Але нехай. Вірш читати було цікаво. Тому ставлю "5")
Я розумію біль, виражений у цьому вірші. Але Бог усе бачить. І мене жахає явище, про яке йдеться... То є, певно, такий людський тип. І він зустрічається і в політиці, і в економіці, і в науці, і ще в багатьох інших різних галузях... Але проблема існує й з іншого боку: якби вигідні комусь "історичні перекручення" викликали у всіх чи хоча б у переважної більшості отакий негатив, як у Вас (і в Наталі, і в мене, і в когось там ще...), то не було б смислу їх "клепати". А так... Просто в Україні й досі багато хто вірить у казку про трьох сестер, у реформи й покращення життя вже сьогодні...