Світлий, піднесений, приємний вірш. Читала з радістю. Тільки дивіться: у другому рядку після "прийшла" немає коми, але ж повинна бути (складне речення); у першому рядку другого катрену - збіг приголосних, а це не вельми милозвучно ("... добробутт в крї"); у другому - не зовсім вдала форма - "працюєм" (адже краще було б - "працюємо"). А якби так: "Бо наша праця - на своїй землі"? Мені дуже сподобався Ваш вірш, Миколо. Усього Вам доброго!
Зичу Вам, пане Іване, оптмізму. Звісно, всілякого не достойного у світі й у нас самих чимало, але ж є й хороше... До речі, гарно було б, якби такий вірш закінчити якимось закликом до вдоконалення, якимсь акцентом на надії, вірі в те, що все врешті-решт буде краще. Але це я так, між іншим. А ще варто б Вам попрацювати над формою: у першому катрені заримовано останні склади (чоловічі рими), у другому чомусь у Вас чергуються співзвуччя передостанніх та останніх (жіночі й чоловічі р.), у третьому заримовано самі лише передостанні (жіночі р.); ритміка кульгає (самі собі почитайте, зрозумієте)... Усе буде добре.
Так, розмах - не головне. Можна зобразити щось не дуже широко, але виразно, гарним показом однієї події чи явища. А можна й масштабно, але поверхнево й прісно... Гадаю, в тебе добре вийшло.
Щемний твір... Що ж, війна - страшне явище, жорстоке, вбивче... Водночас, складне. Тобі, Укране, вдалося передати атмосферу (може, не дуже й з розмахом, але виразно), емоції, вдалося показати глибину людського горя...
Оптимістичний вірш. Варто народові поглянути на сьогоднішні події як на урок для себе й прагнути кращого, думкою, словом і справою, як то кажуть. А Ви про такі чесноти, як надія, розум, любов згадали, а про віру забули чомусь. А без неї ж ніяк... Чи це саме собою розуміється? Маєте хороший поетичний хист, Тетяно. До речі, вітаю на сайті (хоч трохи із запізненням). Творчої Вам наснаги.
Отож бо, що недовіра - ворог коханню. Але ж у нашому світі, де серце часто-густо потерпає від ударів, довіряти важко. Але це не стільки виправдання, скільки просто нюанс. Та й недовіра може бути з різних причин... Але, до речі, всі ж ми помиляємось. І якщо людина не повірила в чомусь коханому (коханій), це не значить, що любові нема і все таке... Так, подруга мала рацію, але лишень у недосконалості почуттів своєї приятельки. Але чинити так не повинна була... Та воно й так зрозуміло. Дякую дуже за те, що ти прочитав, замислився й висловив свою думку.