Нічну тишу порушив гучний шум. То грюкнула металевими задніми дверима міської елітної висотки дівчина. Вона опинилася у великому, темному дворі, оточеному з усіх сторін стінами багатоповерхівки. Була тут уперше. Роздивлялася. Але побачити вдавалося небагато. Трохи вимальовувалися найближчі під’їзди, дерева попереду… «Ані звуку… Уже, напевно, друга чи десь біля… Як же вийти звідси? Може, я дарма втекла? Що далі?», – думала собі Таміла. Витягнула з сумочки мобільний. Відхилила вхідний дзвінок. Віднайшла номер подруги, натиснула кнопку виклику… «Абонент поза зоною досяжності…», – почула у слухавці. «Де вона поділася? Спочатку зателефонувала, підбурила…», – нервувала дівчина. Раптом – знайома мелодія. – Алло! – поспіхом відповіла вона. – Міло, де ти? Не в нього, сподіваюся? – Затараторила приятелька, з якою вона намагалася зв’язатися перед тим. – І чого ти тоді вимкнулася? Навіть пояснити не дала мені! Слухай, це точно він хоче тебе вбити, бо… – Віко, через тебе я влетіла по повній! Знаєш, де я? У внутрішньому дворі будівлі, де живе Андрій. Я втекла від нього. Парадні двері було замкнено. А я ж ключа не маю! Вдома лишила… – Розповідала дівчина, намагаючись говорити не надто гучно, озираючись на різні боки. Голос тремтів, чим далі, тим сильніше. – Стривай, я щось почула… Що то? – Та звідки мені знати? Може, хтось із собакою гуляє. Та не бійся ти! Це ж центр міста! Елітна новобудова… Там, мабуть, усе на вищому рівні й цілком безпечно. – То, певно, за цими стінами так добре… – Мовила Таміла дещо відсторонено. – А тут… Якби ти бачила. Наче й непогано, але то так якби вдень чи ввечері… Але не в глуху ніч. А ще виходу не видно… – Пошукай! – Обірвала її подруга. – Не може бути! Хоча… – Та я ж те й роблю. Зараз, одну хвильку… – Що там знову? – Бовкнула Вікторія. – Відчинено? – Та ні, то інше… А Андрій не з’являється… Напевно, подумав, що я через парадний… – Замислено сказала дівчина. – Його там не вистачає! Чи ти засумувала? Жити набридло? – Голос приятельки заіскрився нервовим відтінком. – Послухай хоч тепер! Він тоді… – Та припини! Мені зараз не до того. – Швидко пробурмотіла Таміла, не відриваючи пильного погляду від довкілля. «Хоч би в тих хащах нікого не було!» – мовчки кричала душа дівчини, яка придивлялася до невеличкого парку, сповненого дерев та чагарників, розташованого посеред внутрішнього двору. – «Що то за тінь? Напевно, від берези… Чи ні?» – Не відводила очей. – А чого ж ти слухати не хочеш? Чому ж тоді пішла від нього сьогодні? – Віко, зателефонуй до міліції, прошу тебе. – Злетіли з вуст Таміли тихі слова. – Я не певна, що варто зараз про це оповідати… – Далі закралася пауза. – Просто я так багато говорю… А якщо… – Я вже подзвонила туди. Вони приїдуть. – Відрубала подруга. – А ти? – Навіть не знаю… А що, треба? Навіщо тобі я? – А й справді? Ти ж тільки накрутити мене могла так, що я втекла серед ночі від свого хлопця й опинилася в цьому бетонному полоні! Але ж на мене тобі начхати, чи не так? – Майже кричала дівчина, стиснувши щосили мобільний у руці. – Я тебе не розумію! – Раптом на кілька секунд замовкла. Понизила голос. – Невже тобі все одно? Це ж ти мене підбурила… Я ж увесь час після твого дзвінка пильнувала Андрія, а потім… Потім побачила його з ножем і не витримала… А як ти ще й неправа? Що робити? Я ж його кохаю… У телефоні почувся сміх. Таміла розгубилася: такої реакції аж ніяк не очікувала. – Ти кохаєш? Того, кого так легко запідозрила? І в чому! – Почула несподівану відповідь Вікторії. – Ти чого? Що з тобою? Ти ж сама… – Але ж я ні до чого тебе не змушувала. – Відрізала та. - Тільки хотіла, щоб він дізнався, яка ти насправді. Зв’язок обірвався. Раптом Таміла почула позаду себе шум. «Хтось відчиняє двері», – вгадала. Озирнулася. На відстані біля десяти метрів від неї були двоє невідомих. Дівчина зробила крок назад. «Які ж височезні», – промайнуло в голові. «Хто вони? А якщо бандити? Чи якісь покидьки п’яні…», – занепокоїлася. Таміла набрала номер Андрія, відступаючи все далі й далі. Гудок. І – тиша. Телефон вимкнувся. Натискала й натискала на кнопку запуску, але марно. Раптом запримітила, ніби щось зблиснуло на обличчі одного з них, коли він трохи повернув головою. А наступної миті дівчина виразно побачила очі. Жовті. Побігла щосили. «Що за…? Невже це кінець?» – зринуло в уже затуманеному мозку запитання. Побачила, як відкриваються одні з дверей. – Допоможіть! – Закричала, поспішаючи, сама не знаючи, до кого. Дівчину зупинив чоловік. Побачивши великого собаку поряд, Таміла скрикнула. – Не бійтеся, він Вам нічого не заподіє. Що сталося? Від кого Ви тікаєте? – Дивився на неї здивовано. – Там… – Озирнувшись, не запримітила нікого. – За мною гналися… якісь потвори. Тут небезпечно. – Увірвалася до під’їзду. – Заходьте швидше! – Та заспокойтеся врешті-решт! Там нікого немає! – Були, вони точно були. Може, сховалися за деревами. А, може… – Пронизливо подивилася в очі чоловікові. – Чому Ви мені не вірите? Я кажу правду! – «Будь ласка, Міло, не бійся! Я кохаю тебе! Я кажу правду!» – згадалося їй почуте цієї ночі від Андрія. – Повірте! Відчиніть мені двері з того боку! Я хочу вийти! – Простогнала. – Ходімо. Що з тобою поробиш… – Махнув рукою незнайомець. Опинившись на проспекті, Таміла пожадливо вдихала щойно отриману свободу. А з нею й світанок, що охопив місто. Дівчина пішла додому. Їй потрібний був час.
Сумно, вибір між дружбою і коханням... дружби і зрада тої дружби і втрата кохання... Але подруга мала рацію, чому вона повірила на підбурювання? Спасибі за працю
Отож бо, що недовіра - ворог коханню. Але ж у нашому світі, де серце часто-густо потерпає від ударів, довіряти важко. Але це не стільки виправдання, скільки просто нюанс. Та й недовіра може бути з різних причин... Але, до речі, всі ж ми помиляємось. І якщо людина не повірила в чомусь коханому (коханій), це не значить, що любові нема і все таке... Так, подруга мала рацію, але лишень у недосконалості почуттів своєї приятельки. Але чинити так не повинна була... Та воно й так зрозуміло. Дякую дуже за те, що ти прочитав, замислився й висловив свою думку.
Дякую дуже, Селено! Мені приємно отримати від Вас коментар.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
1
