Часто ми посилаємося на тематику: мовляв, пишемо про Батьківщину, про голодомор, про матерів, про війну, а хтось намагається критикувати наші твори. Дуже важко, буває, довести декотрим із нас, що чим величніша тема, тим більше тоді вимагається від автора. Не хочу, Катю, і не сталю перед собою навіть таку ціль, образити вас, але не можу не сказати, що переказ більш-менш гладенькими римованими рядками газетної статті - важко назвати поєзією, попри всю щирість поета. Ось, на жаль, таке враження залишилося у мене після ваших "Уроків життя". Сприйміть із розумінням. З повагою DId.
Співчуваю, Якове, у мене самого дід загинув... Що сказати, друже, ти знаєш, і свідком цього являється твій вірш, отож трошки не лукав... Якове, "дідів" - множина, це слово ніяк, попри всі твої майбутні намагання довести протилежне, не може бути в однині, а раз так, то дідІв... Сприйми з розумінням.