Medbratику, ти не повіриш: позавчора до мене зайшла сусідка (я кажу "юна", бо їй лише 40) і в розмові згадала своє перше кохання. Кількома словами: любов була безмежною, але якогось дідька вона майже перед весіллям відмовилася від коханого і вийшла заміж за чоловіка, який їй просто подобався. Було багато болю і сліз з обох сторін, але кожен-таки пішов своїм шляхом. Через 15 довгих років вони зустрілися і тільки після тієї зустрічі кожен зрозумів, що їм і не потрібно було бути разом... Мені дуже подобаються всі Ваші вірші. Удачі!
Спека jakovу-buзі: "Не дам і не проси, бо млію, відриваюсь, Кайфую - насолода кожну мить... Не те, що проти тебе я щось маю, Не дам, бо мама буде бить..."
Ну нічого собі замахнулися! Можливо, то була не муза, а німфа? Тільки німфи надихають, лікують і, що гріха таїти, обдаровують неземним коханням. І то тільки вибраних...
jakov-buga зрозумів все не так, бо читав поспішаючи, я впевнена. Цього літа трави були сухі вже у червні... Також щось в природі поспішає. А поезія Ваша прекрасна.
9 травня ми ходили до Паші - це наш класний керівник. Йому 83 роки. Його війна тривала 9 довгих років. І переспівали ми всі воєнні пісні, які знали. А потім наш спокійний, врівноважений і ніколи не сумуючий П.О. разом зі своєю подружкою гітарою заспівав "Дорогая моя, поцелуй на прощанье сынишку"... Плакали всі... "Розумієте, це ж про мене", - тихо сказав Паша...
Кінчайте балаканину, хлопці! Олексію, швидше забирайте у Віктора "Відчай" і "Сум". Тільки обережно, бо ця зараза приставуча, відчай і сум. Обнадіює лише те, що спочатку був відчай. Сум - це вже можна сказати попустило... Але яка картинка вийшла!
Цікаву історію ти нам розповіла, Катрусю. Цікаву. Я тут подумала... Мені, мабуть, все-таки більше подобається у поезії ВІН. Тепер. А ще яких-небудь 30 років тому головною героїнею у мене була б точно юна красунечка.
Перепрошую, але, якщо це стосується письма, то граматику і ритміку треба вивчити негайно! А щодо Вашого вірша скажу, що мені подобається та іскорка, яка запалює і та щирість, яка переконує.