*
* *
На
порух стомленого тіла
Ледь
відгукається душа.
Вона
б, напевне, відлетіла,
Але
куди їй поспішать?
Вона
б від нього відпочила
У
невагомості таїн.
Та
є якась незрима сила,
Яка
затримує її.
Тому
вона - між грішним ділом -
Ще
залишається у нім.
І
піднімається над тілом
Її
безвимірності німб.
|