Чомусь мені здалося, що Ви так само не любите "Старшого брата", як і він Вас? Ну, тобто, другу щоку Ви не підставите? Мушу сказати, що проблема не в братові, а в нас. Не зважайте на сварливий тон. Ваш вірш також "зобідженосварливий" (приблизно так).
Вікторе, мені здалося чи я вже десь цей мотив про кладовище у вашій поезії просліджувала? Тоді мушу Вас попередити - цей дороговказ треба викинути! Поставте новий - "Життя"! А друзів у Вас гляньте скільки! І, головне, розуміючих друзів.
Прочитала з невимовною насолодою вашу новелу і згадала давню історію. Моїй подрузі не подобалося ім'я Петро. І, одного разу, на Андрія, завдяки нашим старанням, вона з-під подушки витягла папірець, на якому було написано "бармен Пєтя". Ото був прикол! У-у-у! А заміж вона вийшла за капітана. Як у кіно!
Поезія - це така всепроникаюча сила! Тільки глухий та черствий її не сприймає. А Ваш сусід мені симпатичний. Дарма, що мізки в сплячці чи відключці. Поезія сприймається серцем!
Якось так воно буває в житті, що отримуєш всі щедроти природи безкоштовно і використуєш їх бездумно. А одного разу раптом спадає пелена з очей і...ти - в іншому світі. На жаль ненадовго.
То було казкове видовище! Думаю, що на все життя запам'ятаю ряд калинових кущів: під білосніжною шапкою червоніють(чи краще - полум'яніють)стиглі грона...Описати таку красу як вона є здатен лише майстер. Я ж спромоглася лише зачудуватися.
Нещасна та людина, котра не вірить у Діда Мороза. А я вірю Вам, Оксано. Хіба змогли б Ви написати таку "Казку", якби були іншою? Та й хіба лише "Казку"? Найщиріші побажання Вам під Новий рік!