Таке враження, що для такого твору потрібно вибрати інший формат. Хоча б - повість. Перший абзац сприймається як стислий переказ... А саме оповідання - гарне. Сподобалось.
Можливо вся справа і в ліричному герої. Але, наскільки мені відомо з начитки, французький поцілок можна назвати яким завгодно, тільки не ніжним. Тому ні ліричним героєм, ні поцілунками Ви не прикриєтесь.Хіба - романтичною натурою, як каже Зоряна?
Щось приблизно таке я недавно (ще не зовсім відійшла!) почула на Стихи.ру. після публікації "Знову падає"... Боляче! Але я сама полізна в їхнє гніздо... А вірш справді повчальний.
Кожен хробак знай свій... своє, тобто, місце. Тим сонцем, що він побачив, можна лише помилуватися хвилину. Адже, признаємося чесно, сонце для хробака - смерть! Чудові смішинки-анекдотинки у Вас виходять.
Катю, перестань розказувати байки. Ну, добре, пококетуй ще трошки... Оксана не вибрала б твоєї балади, якби вона була вона була гіршою за коментарі. Факт! Я вважаю цей твір одним з найсильніших серед інших твоїх поезій.
Оксано, я мушу про це розповісти тут і для всіх. Коли я вперше прочитала баладу Катрусі, то ледве змогла стримати сльози. А, коли почула її у Вашому виконанні, то відчула як у грудях (я б навіть насмілилася сказати - у душі) зародилося щось таке неймовірно прекрасне, добре, щире і ширилося, набухало, поки не затопило повністю всю грудну клітку. Катя каже, що то від синтезу слів, музики і тембру Вашого голосу в мені розцвів лотос. Я їй повірила. Дякую Вам, Оксано і Катрусю, за ці відчуття.