О, господи! Чужий - не мій. А ревність роздирає душу. Кричу собі не тронь, не смій, А серце тягнеться назустріч. Щоб потонути в цих очах, Розтанути й про все забути, Про ніжність ночі і печаль, Про те, що далі з нами буде. Не завдавай мені образ – Кохай на відстані – благаю. Дзвони і в трубку посміхайсь – Не треба слів - я серцем знаю. Відчую через сотні миль Теплом наповнене мовчання У Бога попрошу хоч мить, Покаюся, що це востаннє. А потім знову попрошу – Я все – таки людське створіння, Кохаю, каюсь, і грішу Ще й прошу Божого веління.
Посміхнись мені в трубку благаю, покохай на відстані,тронь. Бог пробачить усе мені, знаю, навіть риму ,що сходить з долонь. Ну-ну грішить з чужими, загравати і Бога мать за панібрата...
Дуже сподобався вірш. Ну її, ту риму і русизми! Якось так вони тут до ладу, правда. Крик душі у цьому вірші так стоголосо звучить, що не зважаєш ні на що, а просто поринаєш у нього! Нехай усе буде добре!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
