А як же, пані Катерино, - говорити Правду, якою б гіркою вона не була?! У місяця також є не лише світлий бік, але й темний, як і у людини. Хто, як не ми, будемо вказувати на хвороби людської душі і закликати до їх зцілення?... Не будьмо байдужі, не будьмо сліпцями - поможем зцілитися світу словами!
Я прочитала до кінця, уявляєш? Іди впевнено своєю дорогою, завжди май свою власну думку, залишайся собою справжнім, навіть якщо світ цього не розумітиме, але - не погорди, коли тобі щиро простягають руку допомоги і по-дружньому дають якісь поради, дослухайся деколи до них, кажу це з власного пережитого досвіду, колись також так починала...
Читала з задоволенням, хоча від реальності написаного сумно було на душі... Глибоко і правдиво, пане Валерію! Лише не "лишніх", а "зайвих", а ще мені проситься в передостанньому рядку "ще" перед "нам би".
Пройти життя не вдасться безпомильно, Волочить, хто як може, власний хрест. Все ж рано нам, бо зради – не всесильні Над духом, що для зла, немов протест.
Молюсь і я, і серце рве на шмаття Оте гірке: "Чому? Чому? Чому?". Чи я згорю дощенту в цім багатті? Піду у Світло, зірвуся в пітьму?
Та віра є, не згасла ще глибоко В душі моїй, натомленій, на дні. Дає мені цей світ такі уроки, Від котрих воскресаю я в огні!
Думка хороша і примушує замислитись, заглибитись у себе, пошукати відповіді на запитання... Лиш трішки "вельмИ" бентежить, може якось так - не вельми ще епоха та, ну якось так
Рубці на шкірі, рубці на серці, Порвало душу життям не шмаття. Не раз здається, згорю в багатті, Не знайду сили відкрити дверці До того світу, в якім не буде Ні лицемірства, ні зрад й облуди, Рубці на серці позаростають... Де ж світ, в якім є хоч крихта раю?
Роксолано, погоджуюсь з кожним твоїм словом, у мене відчуття, наче це я сама написала, тому продовжувати не буду, бо дошматую душу до кінця Бачу, ми з тобою багато в чому світоглядно споріднені
Я продовжити можу безмірно "Чорний список" людського розтління, Перероджень Людини у звіра, Обезцінення істин безцінних, Перетворень малого в велике, Обезкровлення дерева Роду, Розпорошення Духу на крихти, Звиродніння Душі у народу, Перемноження страху на відчай, Упокорення болі стернею, Укоріннення масок у вічі, Перекреслення правди брехнею, Уневажнення честі й моралі, Поневолення волі насиллям, Переломлення долі скрижалей І ходіння по колах безсилля...
Перекраєні віхи історій, Розкорочені вір постулати, Заколисана, приспана, хвора, Запроторена совість за грати. Запорошені серця стежини Чорним снігом людської облуди, Замордований люд безневинний Споконвіку в засліплені блудить...
Можу й далі продовжити список. Сумно янголи дивляться з висі...
А тут вже важко розрізнити - хто кому муза (муз), а хто просто поет, тут у нас на Анумо такий вже поетичний клубок утворився, а ти, Васильку, хіба ще не у ньому?
У світлі свічок обсипаються руни, Горять у вогні її відблиски бід, У гуркоті грому злітає відлунням З небесної сфери на все нам одвіт. Шепочуть на вушко нам янголи тихо, Теплом зігрівають тебе і мене, Отець своїм дітям показує вихід, Скеровує душі у сяйво ясне...