Гріюсь теплом твого серця, Дивний вогонь з-під твоїх повік... Аж до самої смерті Тільки любов - то найбільший лік, Спраглій душі - життєдайний сік Повік!
Друже Вікторе, ми всі колись починали з малого, та при уважному ставленні наших близьких, завдяки їх доброзичливим корисним порадам, ми й вдосконалюємось. Тут треба бути дуже обережним - аби наше слово не ранило і остаточно відбило бажання до писання, а стимулювало до зростання...